Центральний залізничний вокзал

Загальний вигляд
Загальний вигляд
Зал очікування (проект)
Вигляд вокзалу під час німецької окупації міста

Центральний залізничний вокзал – перший великий залізничний вокзал, збудований в СРСР, основна архітектурна споруда залізничної станції “Київ-Пасажирський”. Розташований на Вокзальній площі, 1, недалеко від центру міста, на узвишші, за річкою Либідь, своїм великим об’ємом замикає перспективу вул. Симона Петлюри. Знаходиться на місці старого вокзалу, зведеного 1868-1869 рр. за проектом архітектора І. Вишневського у формах неоготики. Має зв’язок з усіма районами Києва загальноміськими магістральними вулицями, тролейбусними, трамвайними, автобусними маршрутами, лініями метрополітену.

Інтер’єр головної зали в 30-і рр.
Загальний вигляд

Збудований в 1927-1932 рр. за проектом цивільного інженера О. Вербицького. У закритому конкурсі на кращий проект вокзалу брали участь відомі українські та російські архітектори П. Альошин, О. Бекетов, О. Вербицький, брати О. і В. Весніни, Д. Дяченко, О. Кобелєв, В. Щуко, О. Щусєв та ін. Проектні та будівельні роботи виконував будівельний відділ Південно-Західної залізниці. Закладини споруди відбулися 7 листопада 1927 р. Перша черга стала до ладу 23 лютого 1932 р. Під час фашистської окупації вокзал був частково зруйнований, після війни відбудований. На поч. 1950-х рр. за проектом арх. Г. Домашенка невдало реконструйовано інтер’єри з уведенням помпезного декору, не властивого для архітектури цієї споруди. У 1954-1955 прокладено пішохідні підземні тунелі, що зв’язують Вокзальну площу з вокзалом і платформами. У 1967-1969 рр. над першою платформою зроблено навіс, два первісних переходи на рівні другого поверху замінено однією великою залою для чекання з виходами на платформи (архітектори Л. Чуприн, С. Крушинський). Розрахований на 72 пари поїздів і 400 тис. пасажирів на добу. Композиція симетрична, її центром є вестибуль площею понад 1200 м² і заввишки 31,5 м. Бічні об’єми в основному двоповерхові, кінцеві частини з групами службових приміщень – чотириповерхові у межах тієї самої загальної висоти. На першому поверсі північно-західного крила – велика касова зала, на другому – зала для чекання; на першому поверсі південно-східного крила – зала для чекання з буфетами й кіосками, на другому – ресторан.

Зал очікувння

Будинок має каркасну конструктивну схему. Каркас – з монолітного залізобетону, заповнення – із шлакобетонних блоків. 35-метровий прогін вестибуля перекрито монолітними залізобетонними рамами з арковими ригелями. Над першим поверхом – монолітні залізобетонні безбалкові перекриття. Великі світлові прорізи вестибуля – напівеліптичної форми (ширина ≈ 20 м). Тогочасний рівень розвитку будівельної техніки виконання таких конструкцій вимагав сміливості й винахідливості від авторів архітектурного проекту та інженерів-конструкторів К. Ратушинського і О. Раковіцана. У монументальному архітектурно-художньому вигляді вокзалу органічно переплелися майстерно модернізовані традиційні форми українського бароко з елементами конструктивізму. Завдяки розміщенню й характеру загальної композиції будинок сприймається і запам’ятовується як своєрідна величезна тріумфальна арка при в’їзді у велике сучасне місто.

За пропускною здатністю і архітектурно-художнім рівнем – це одна з найдосконаліших транспортних споруд. Як пам’ятка архітектури є прикладом поєднання традицій і новаторства в українській архітектурі того часу. У 1996-1997 рр. здійснено капітальний ремонт вокзалу з частковим переплануванням і модернізацією приміщень, на центральному фасаді встановлено ліпний герб України.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва