Успенський собор

Руїни 1941 рік.

Головний монастирський храм Києво-Печерської Лаври. Зведено у 1073-1078 роках давньоруськими зодчими (розписи 1083-1089 років).


Зміст

Легенди про заснування і будівництво

Існує легенда, викладена у Печерському Патерику, про те, що сама Пресвята Богородиця направила з Константинополя до Києва майстрів зодчих, з`явившись їм у Влахернському храмі зі словами: «Хочу церкву Собі збудувати на Русі в Києві: наказую ж вам - візьміть золота собі на три роки та йдіть на зведення її ... Прийду ж і сама хочу побачити церкву. та в ній хочу жити ... Моїм ім`ям хочу назвати її, - та, вручивши ікону Успіння Божієї Матері, додала: - Вона й намісною буде». Вийшовши з храму, зодчі на хмарі побачили зображення величної церкви, а коли збудували її, так і називали довгий час - «небесам подібний». Друга цікава оповідь говрить про варязького воєводу Шимона (Симона), який був вигнаний з рідних місць. Коли корабель, в якому він плив на Русь, потрапив у шторм, він звернувся з молитвою до Господа. І раптом побачив у небі неземної краси храм та почув голос зверху, який сказав йому, що зараз він врятується, а в майбутньому йому доведеться взяти участь у будівництві тої церкви, а згодом у ньому він отримає останній притулок. В одкровінні йому були явлені розміри храму, який треба було збудувати та міра - пояс Спасителя. Коли Шимон приплив до Києва, він пішов до прп. Антонія. Перед битвою з половціями, старець оповів варягу, що русичі зазнають поразки, проте, він врятується. Повернувшись з невдалого походу, Шимон віддав преподобному вінець та пояс, розповівши все, що йому було відомо з одкровень про будівництво храму. Розміри храму склали: у ширину - 20 поясів (21,62 м), у довжину 30 поясів (32,97 м), у висоту - 50 поясів (54,59 м).


Собор у ХІ-ХІХ ст.

Перший соборний храм - трьохнавна шестистовпна хрестовокупольна одноглава споруда значних розмірів. У розписах інтер`єру, згідно свідчень літопису, брали участь видатні давньоруські художники Аліпій (Алімпій) та Григорій. Зберіглися давні шиферні плити ХІІ ст. із зображеннями сцен з античної міфології, фрагменти мозаїк. Під час навал ХІІІ-XIVст. храм неодноразово піддавався руйнації, але його заново відбудовували. Зберіглися гравюри 1661 та 1693 років, які свідчать про значні зміни в архітектурному вигляді собору. Великі реставраційні роботи проведено у 1723-1729 роках під керівництвом арх.І.Каландіна після нищівної пожежі 1718 року. Після цієї перебудови собор набув характерних рис українського барокко. Стіни, апсиди, фронтони, глави куполів, вікна і портали були рясно прикрашені ліпниною, ніши - живописом (майстри С.Ковнір, І.Білінський, Г.Пастухов). Був встановлений різбляний дерев`яний чотирьохярусний іконостас (різьблення - чернігівського майстра Г.Петрова, ікони - А.Глинського та С.Лубенського). Живопис в інтер`єрі виконали в 30-ті роки XVIII сторіччя майстри Лаврської іконописної майстерні під керівництвом С.Лубенського, зобразивши на стінах не тільки обов`язкову церковно-релігійну програму, а ще й реальних історичних персонажів - релігійних діячів та ктиторів храму - давньо-руських і литовсько-руських князів, гетьманів та царів. У 1772-1776 роках розписи були майже повністю оновлені майстрами тієї ж майстерні під керівництвом З.Голубовського. Настінний живопис оновлювався й на рубежі ХІХ-ХХ ст., коли собор був фактично наново розписаний у канонічному для Московського патріархату «псевдоруському» стилі групою іконописцев під керівництвом художника В.П.Верещагіна.

Собор у ХХ-ХХІ ст.

З приходом радянської влади собор був перетворений на музей. У роки фашистської окупації собор був зруйнований потужним вибухом (залишився лише Іоанно-Богословський вівтар) восени 1941 року. Понад 50 років простояв він у руїнах, поки в середині 1990-х років не було прийнято рішення про його відтворення до 2000-ліття Різдва Христового. За проектами «Київгенплану» та «Київпроекту» (керівник спільного творчого колективу О.Граужис) розробили проект відбудови собору, а «Укрзахідпроектреставрація» (керівник творчого колективу Р.Могітич) - проект відновлення інтер`єрів. 21 листопада 1998 року було закладено перший камінь у фундамент собору, а 24 серпня 2000 року відновлений собор було освячено. Зараз поетапно ведуться роботи по відновленню його зовнішнього вигляду (відновлено ліпнину і розписи ззовні собору, іконостас, підлогу та інші скульптурні елементи, розпочато внутрішні фрескові розписи на хорах, які ведуться за малюнками та обмірами академіка Ф.Солнцева).

Архітектура і живопис

План собору. 1. мурування ХІ ст., 2. Мурування XVIII ст.

У 1089 році, через шістнадцять років після заснування, собор був освячений. Довгий час вважалося, що давні частини собору, через численні реконструкції та перебудови, не збереглися. Однак в результаті досліджень ХІХ або ХХ ст. були віднайдені фрагменти, що відносяться до ХІ ст. Під час археолгічних досліджень 1963 року були знайдені фрагменти горщика, у якому знаходилися часточки мощей, загорнуті у тканину, а також плитка та шматочки смальти - це все, що лишилося від престолу ХІ ст. після реконструкції 1729, 1755 та 1893 років. До руйнації собору в 1941 році, з давніх частин храму назовні виступали лише вівтарні апсиди, що зберіглися цілковито (окрім південної, що була перебудована у литовський період). Давніми лишалися й середня глава та купол над Іоанно-Предтеченським вівтарем. Первісно собор мав лише один напівсферичний купол. Предтеченський храм, що колись був окремою спорудою, також мав купол. На місці нинішніх бокових вівтарів та паперті знаходилося декілька капличок, прибудованих у ХІІІ-XIV ст. Перед церквою Іоанна Предтечі була капличка Єльців, за Предтеченською церквою - каплиця Трьох святителів, за нею, ближче до вівтаря, - каплиця Іоанна Богослова, а в південно-східному кутку - капличка князів Корецьких (в ім`я Св.Стефана). П.Могила для забезпечення симетрії прибудував з південного боку ще дві каплички та звів чотири нових куполи. Наприкінці XVII ст. бокові каплички були об`єднані та утворили бічні нави з вівтарями (на плані 1695 році їх вже так і позначено), західні каплиці були замінені папертю з чотирма вхідними дверима. До початку XVIII ст. собор остаточно набув форм українського барокко.

Про первісний інтер`єр храму можна уявити лише за переказами. Так, у вівтарній апсиді містилося мозаїчне зображення Богородиці, подібне до зображення в Софійському соборі, під ним - чин Євхаристії, а на західній стіні - образ Успіння Богородиці. Мозаїчні поли були у вівтарі, навколо кафедри - мармуровий цоколь. XVIII ст. залишки мозаїк були замінені розписом, який надалі неодноразово оновлювався. Незважаючи на заборони 1722 року на окремі зображення і алегорії, у соборі таких розписів було чимало (аж до кінці ХІХ ст., коли внутрішні розписи були повністю змінені). Так, за престолом, поряд з іншими зображеннями був намальований Ісус Христос, розп`ятий на гілках дубу, коло жертовника - Агнець, Пелікан - все в дусі українського барокового розпису. Серед авторів того часу відомий С.Каменський. У 1772 році було проведено реставрацію розписів під керівництвом З.Голубовського, аналогічні роботи були зроблені у 1843 році академіком Ф.Солнцевим (саме завдяки його обмірам і замальовками можна уявити яким був собор до розписів кінці ХІХ ст.). У 1893 році собор був заново розписаний групою художників на чолі з В.Верещагіним. Цим академічним розписом було повністю знищено бароковий дух собору, з нього зникли всі «зайві» портрети і він став типовим храмом того часу з "правильним" розташуванням живопису і персоналій.

У домонгольський час іконостасами послуговувалися мармурові чи дерев`яні препони з колонок-стовпів, між якими були низькі парапети, на все це спирався архитрав. Тоді ікони ще не розміщували між стовпів, вони встановлювалися на архитрав. Намісна ікона знаходилася в центрі, над вівтарними стовпами, що підтримували фриз з карнизом і виконували функцію царських врат. Давній іконостас зберігався мабуть до 1482 року, а може й до XVI ст., коли кн.К.Острозький влаштував шестиярусний іконостас. У 1896 році з нього зняли верхні яруси, ніби відновлюючи первісну низьку вівтарну препону. До 1941 року в соборі знаходився іконостас часів гетьмана Скоропадського (1708-1722), що мав дуже високу художню цінність. Самі визначні ікони були покриті коштовними ризами, царські врата були виковані з срібла з позолотою.

Після барокових перебудов, в соборі, окрім головного Успенського вівтаря, було ще п`ять: три внизу - Іоанна Богослова, св.Стефана та Іоанна Предтечі, два нагорі - ап.Андрія Первозваного та Преображення Господнього. Після останньої відбудови (2000 р.) в наві Іоанна-Предтечі було влаштовано окрему капличку в давньоруському стилі, куди було перенесено всі залишки поховань, знайдені під полами під час археологічних розкопів.

Некрополь собору

З давніх часів собор був усипальницею київських князів, литовських, українських, а згодом і російських магнатів, вищого духовенства. Тут поховані: св. Михайло, митрополит Київський , прп. Феодосій Печерський, кн. К.Острозький, Є. Плетенецький, З. Копистенський, І. Гізель архимандрити Лаври, П. Беринда, управитель лаврської друкарні, Т. Земка, ректор Києво-Могилянської колегії, св. Петро Могила, Митрополит Київський, С.Косов, В. Ясинський митрополити Київські, а також київський воєвода Ян Вишата, кн. Євпраксія, сестра Володимира Мономаха, князі Скиргайло, Олельковичі, а також Вишневецькі, Тишкевичі, кн. П. Румянцев-Задунайський, та інших відомих людей. Через руйнацію собору від вибуху 1941 року, більша частина поховань загублена.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва