Урядовий центр (проект)

Проект Д. Чечуліна
Проект фонтану і пам’ятника
Проект сходів до Дніпра
Проект будинку Раднарокому
Проект Урядової площі
Проект Урядової площі
Проект Урядової площі
Проект Й. Лангбарда
Проект Й. Лангбарда
Проект готелю (2 місце)

Урядовий центр – проект створення в Києві адміністративного центру з розміщенням усіх головних споруд для урядових органів УСРР, після переїзду столиці республіки з Харкова до Києві у 1934 р. Проект відзначався помпезністю і призвів до знищення цінних пам’яток архітектури, але так і не був реалізований повністю.

Створення Урядового центру столиці України було головною містобудівною проблемою середини і кінця 1930-их років. У завданні з вибору місця для проектування центральної площі були сформульовані непорушні вимоги: площу розмістити біля головних міських магістралей і в той же час вона не повинна бути транзитною; площа повинна мати добрий зв’язок із залізничним і річковим вокзалами; площа має домінувати над містом з розбиттям ансамблю до Дніпра з виявленням його унікальної топографії; розташування площі не повинно викликати великих знесень споруд і особливо житла); центральна площа мусить розміщуватися в найбільш упорядкованій частині міста; місце вибору площі повинно забезпечити найкращі композиційні можливості в створенні цікавого архітектурного ансамблю.

Архітекторами було розроблено шість проектних пропозицій щодо створення центральної Урядової площі в різних районах міста біля бровки схилів, причому п’ять з них розкривали ансамбль центру до Дніпра в різних місцях нагірної частини від Звіринця (де нині Ботанічний сад НАН України) до Михайлівської гори.

За Звіринецьким варіантом (архітектори В. Нестеренко, А. Зінченко) передбачалося розміщення центру на території колишньої Звіринецької фортеці у найвищій точці на бровці схилів біля Дніпра. Багатьох стримувало те, що урядовий центр буде за межами міської забудови.

Печерським варіантом (архітектори М. Гречина, М. Холостенко, В. Онищенко) планувалося розміщення центру на території колишнього іподрому. Цей проект було відхилено, тому що для його реалізації треба було ліквідувати залізничну гілку до заводу “Арсенал”.

Липкинський варіант (арх. П. Альошин з колективом) передбачав створення Урядової біля бровки схилів між сучасними вулицями Липською і Шовковичною. Цей варіант привертав увагу керівництва республіки.

Варіант Пролетарського (Купецького, Хрещатого) саду (арх. В. Заболотний з колективом) пропонував розкриття Хрещатика до Дніпра із створенням Урядової площі на місці нинішньої Європейської площі. Але цей проект передбачав знесення будинку філармонії (Купецького зібрання) і зрізування частини гори. Ця ідея була відразу ж відкинута.

Архітектори П. Юрченко, Й. Каракіс та інші передбачали розміщення Урядового центру на місці Михайлівського Золотоверхого монастиря і Василівсько-Трьохсвятительської церкви (перша черга) і Присутствених місць, Софії Київської та пам’ятника Богдану Хмельницькому (друга черга).

Архітектор П. Юрченко теоретично обґрунтував свою пропозицію щодо розміщення Урядового центру саме на цьому місці, виходячи з того, що воно лежить в історичному центрі міста біля бровки схилів Дніпра, ізольоване від транспортних потоків і разом з тим добре зв’язане з основними магістралями й вокзалами. Авторів стримували лише складні геологічні умови. Цей варварський, претензійно-помпезний проект імпонував керівництву республіки – Затонському, Постишеву, Петровському, Якіру, які прагнули зробити силует Києва антиклерикальним. Спалахнула широка кампанія ідеологічної обробки громадської думки. Від імені робітництва чинилися такі заяви: “Києво-Михайлівський собор і монастир, подібно до Софії й Лаври, являв собою один з найбільших і найстаріших осередків феодально-церковної експлуатації й попівських забобонів; за часів Київської Русі цей монастир був тісно пов’язаний з пануючими князівсько-купецькими й лихварськими верствами і провадив велике кріпацьке господарство й торгівлю, закріпачуючи все більші кола трудящої людності з селян і ремісників… Ченці і попи розглядали, крім того, Михайлівський монастир як багатюще джерело наживи і як засіб запаморочення свідомості мас”. Відомі київські вчені – історики, археологи – намагалися заперечити вандалізмові, але безрезультатно. За це, зокрема, було репресовано й розстріляно мистецтвознавця й пам’яткознавця М. Макаренка.

У проведеному в чотири тури конкурсі (1934–1936) на проект Урядового центру на місці Михайлівського собору взяли участь найвидатніші архітектори країни: брати В. і О. Весніни, І. Фомін, К. Алабян, Г. Гольц, В. Заболотний, О. Тацій, П. Альошин, Я. Штейнберг. Майже у всіх пропозиціях площа проектувалася перпендикулярно до Дніпра з розкриттям ансамблю на річку та улаштуванням системи сходів і пандусів по схилу. Виняток становили проекти братів Весніних, які в одному з варіантів відгороджували площу від Дніпра колонадою, а в іншому завершували вихід до річки великою аркою. Більшість же архітекторів трактували площу як своєрідні пропілеї, які закінчувалися біля бровки вежоподібнимим об’ємами (І. Фомін, П. Альошин, Я. Штейнберг) з велетенським монументом В. Леніна поміж них.

Професор Кричевський запропонував будувати урядові будівлі уздовж вулиці Короленко (Володимирською), по території Михайлівського монастиря з виходом в Пролетарський сад і на Печерськ. Юрченко і Каракіс запропонували знести споруди Михайлівського монастиря, Присутствених місць, будівлі Реального училища (тоді школи № 6). Саме це пропозицію урядова комісія узяла за основу.

Почався конкурс, в якому брали участь архітектори різних міст країни і підсумки якого не задовольнили журі у складі членів ЦК КП(б)У. Не дивлячись на помпезність, жоден з проектів не став основою для початку робіт. 11 жовтня 1934 року голова конкурсу оголосив, що перша премія не дістанеться нікому, а другу присудили професорові Штейнбергу, який запропонував створити урядову площу у вигляді двох величезних будов ЦК партії і Раднаркому з величезним пам’ятником Леніну між ними. 19 листопада того ж року оголошений новий конкурс. Згідно завданню конкурс передбачав можливість використання території Софійського собору, площі Героїв Перекопу (Богдана Хмельницького), Присутствених місць, Михайлівської площі, садиб Трьохсвятительської церкви і Михайлівського Золотоверхого собору. І цей конкурс не у всьому задовольнив замовників. Черговий конкурс завершився тим, що перевагу віддали ленінградському архітекторові Йосипу Лангбарду. Він запропонував побудувати дві симетричні будівлі ЦК КП (б) (на місці Трьохсвятительської церкви) і Раднаркому (на території Михайлівського монастиря). Між ними за проектом повинен був стояти стометровий пам’ятник Леніну, від якого широкі сходи вели б до Дніпра (на місці фунікулера). Замість Присутсвенних місць і пам’ятника Хмельницькому (переносився на інше місце) була запроектована величезна площа для парадів і маніфестацій з викладеною з червоного граніту величезною зіркою, яка б добре проглядалась з планерів і літаків.

Єдина здійснена із задуманого Лангбардом споруда ансамблю – будівля ЦК КП(б)У (Нині будинок Міністерства закордонних справ), що споруджена на місці Трьохсвятительської церкви і її дзвіниці – відразу виявила містобудівний прорахунок архітектора, після чого дальшу реалізацію проекту було припинено.

Джерела

  • Анисимов А. Л. Скорбное бесчувствие. – К., 1991. – С. 163-164
  • Юрченко П. Г. Урядова площа в столичному Києві // Соціалістичний Київ. – 1934. – № 5-6 – С. 14-20
  • Молокин А. Проектирование правительственного центра УССР в Киеве // Архитектура СССР. – 1935. – № 9 – С. 11


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва