Ульянов (Ленін) Володимир Ілліч

Ле́нін Володи́мир Іллі́ч(22 квітня 187021 січня 1924) — справжне прізвище В. І. Леніна.Один з головних творців СРСР лідер міжнародног комуністичного руху. Безліч вулиць у Києві мали його ім`я. Зараз у Києві існують вулиці Ульянова Володимира вулиця, Ілліча вулиця та Ульянова Володимира провулок.


Ця стаття потребує вдосконалення.

Ви можете допомогти проекту, опрацювавши цю сторінку.
Відповіді на запитання ви можете знайти на сторінці Довідка:Правила.

Зміст

Біографія

Ульянов Володимир Ілліч (22.04.1870, м.Симбирськ, нині Ульяновськ - 21.01.1924, с.Горки, Московська обл.).

Після закінчення гімназії навчався у Казанському університеті, звідки був відрахований за революційну діяльність. У 1891 р. здав екстерном іспити на юридичний факультет Петербурзького університету. З 1893 р. керував революційними гуртками, один з засновників Петербурського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». За революційну діяльність неодноразово був заарештований та відбував заслання. У 1900-1917 рр. - в еміграції в країнаї Європи. В цей же період стає фактичним керівником заснованої у 1898 році Російської соціал-демократичної робітничої партії (її більшовистського крила). У 1917 році очолює збройне повстання в Петрограді і після його перемоги очолює більшовистський уряд - Раду народних комісарів. В.Ленін був на чолі уряду та партії до своєї смерті. Останні два роки життя важко хворів і практично не брав участі в управлінні державою. Псевдонім «Ленін» В.Ульянов використовував у своїх ранніх творах одночасно з іншими псевдонімами. Проте, з часом і необхідністю ведення конспіративної роботи цей псевдонім закріпився за ним, хоч він до останнього підписувався «В.Ульянов (Ленін)».

Політичне значення діяльності В.Леніна неоднозначне. У період панування при владі комуністичної партії (РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б) і КПРС) його діяльність ідеалізувалася і певною мірою міфологізувалася. Він вважався засновником партії і нової держави (СРСР), продовжувачем ідей марксизму і творцем нової його гілки - ленінізму, тощо. З іншого боку саме з його ініціативи з’явилися репресії, концентраційні табори, чистки та інші злочини тоталітарного режиму.

Політична діяльність

З початком квітня 1917 року Ленін повернувся в Росію, розпочинаючи діяльність спрямовану на повалення Тимчасового уряду та ліквідацію двовладдя. Проголосив у «Квітневих тезах» гасло «Вся влада радам!», яким передбачено мирний перехід влади до рад; одночасно висунув лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам, а заводів і фабрик — робітникам. Однак з липня 1917, з провалом невдалої спроби більшовицького перевороту в Петрограді, поставив питання про перехід влади до рад шляхом збройного повстання: розробляв план збройного перевороту у Фінляндії, де переховувався від арешту й суду.

У жовтні 1917, щоб безпосередньо керувати підготовкою повстання, нелегально перебрався до Петрограда, а вже 24-25.10(7-8.11) 1917 в Петрограді захопив з більшовицькою партією владу. З перших днів радянської влади і до самої смерті — голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Незгідний із передаванням влади законно обраним Установчим зборам, розігнав їх у 5.1.1918 та спровокував у Росії громадянську війну. У роки війни — Голова Ради робітничої і селянської оборони (створено ЗО.11.1918). Незважаючи на те, що на нього здійснено 30.8.1918 невдалий замах есерки Фані Каплан (за однією з версій, замах був містифікований більшовиками з метою розв'язання масового терору), Ленін став натхненником й організатором не лише перемоги більшовиків у Росії, а й радянського завоювання майже всіх незалежних держав, які утворилися на руїнах колишньої Російської імперії. Цієї перемоги вдалося добитися лише внаслідок поєднання тотального терору та репресій проти політичних противників, з одного боку, — та компромісів із середнім та дрібним селянством і національними рухами,з іншого. У березні 1919 для керівництва усім комуністичним рухом з метою здійснення світової революції Ленін заснував Комуністичний Інтернаціонал. У 1921 наполіг на переході від політики «войовничого комунізму» до т.зв. нової економічної політики. У 1922 виступив ініціатором створення СРСР.

Ленін та Україна

В Україні Ленін ніколи не побував, української мови не розумів, українською культурою та історією не цікавився: взагалі, вважав Україну «закордоном». Однак українське національне питання сяк-так цікавило Леніна протягом всієї його політичної діяльності. Хоч на словах проголошував право націй на самовизначення (у т.ч. й української нації), публічно підтримував український рух, коли було в інтересах перемоги над політичними опонентами, як-от під час заборони святкувань ювілею Шевченка у 1914 та конфлікті між Тимчасовим урядом і УЦР влітку 1917, — на практиці послідовно виступав проти ідеї української окремішності, зокрема щодо проведення цього принципу в побудові робітничого руху і більшовицької партії: здатний був, за свідченням очевидців, погодитися на створення окремої литовської чи єврейської соціал-демократичної партії, але утворення окремої української партії вважав неприпустимим. З цих позицій критикував М. Драгоманова, Л. Юркевича, Дотримуючися думки, що «при єдиній дії пролетаріатів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути мови» (Повне зібр. тв. т. 24., с. 125). Вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. З цих міркувань видав 3.12.1917 «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української [Центральної] Ради» та організував більшовицьку інтервенцію в Україну взимку 1917-18. Однак контролю над Україною не зміг втримати через воєнні обставини і укладення УЦР Берестейського миру 1918. У липні 1918 під тиском обставин дав згоду на утворення КП(б)У в межах російської Компартії (діяльність РКП(б) в Україні була б порушенням умов Берестейського миру). Зазнав критики від українських комуністів (зокрема С.Мазлаха та В.Шахрая) за нехтування українським рухом і українськими національними інтересами. Безпосередньо винний в організації голоду 1921-22 в Україні, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в голодуючі райони Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом Американській адміністрації допомоги та ін. організаціям надати допомогу голодуючому українському населенню. З іншого боку, невдалі спроби російських більшовиків встановити контроль над Україною та розмах українських антибільшовицьких повстань у 1919-21 змусили Леніна змінити ставлення до українського селянства та національного руху, що, зокрема, позначилося на його концепції побудови майбутньої договірної федерації радянських республік. Ленін, відмовившись від ідеї «автономізації» незалежних республік, висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям та ін. неросійським народам гарантувалися б ширші політичні й культурні права. Зміна поглядів Леніна на національну державність республік призвела до гострих дискусій з ін. лідерами комуністичного руху: Р.Люксембург, Й.Сталіним та іншими, які залишалися на центристських позиціях. Оскільки ні Ленін, ні його опоненти ніколи не згоджувалися провести федеративний принцип щодо самої Комуністичної партії, автономний статус УРСР та національні права українців залишалися лише формальністю.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва