Українська соціал-демократична робітнича партія

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) — політична партія, що утворилася в грудні 1905 р. з Революційної української партії (РУП). Визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Відстоюючи національні інтереси українців і добиваючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Після першої російської революції 1905—1907 рр., у період столипінської реакції, виступала разом з Бундом, почасти з меншовиками. У 1908 р. нараховувала близько 3 тис. членів. Видавала газети «Праця» (1909—1910 рр.), «Робітник» (виходила в Харкові до червня 1918 р.), «Наш голос» (1910—1911 рр.). Провідними діячами партії були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш. Після Лютневої революції в Росії УСДРП відновила свою діяльність на з’їзді в Києві 17—18.04.1917 р. і добивалася автономії України в складі демократичної Росії. Її друкованим органом була «Робітнича газета».

У період існування Центральної Ради УСДРП узяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряд В. Винниченка). Перебуваючи на поміркованих позиціях в аграрному питанні, УСДРП утратила підтримку українського селянства, яке йшло в ос новному за Українською партією соціалістів-революціонерів (УПСР).

Після проголошення IV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 члени партії — Д. Антонович і М. Ткаченко. У період гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму П. Скоропадського, а її лідери (В.Винниченко, С.Петлюра та інші) тимчасово знаходилися під арештом. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці антигетьманського повстання та формуванні Директорії УНР, до якої увійшли В.Винниченко і С.Петлюра.

У 1918—1920 рр. члени УСДРП очолювали Раду народних міністрів УНР (В.Чехівський, Б.Мартос, І.Мазепа). На IV з’їзді (10—12 січня 1919 р.) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократію» і ліву — «незалежну», яка з підозрою ставилася до централізаторської політики російських більшовиків в Україні, але визнавала необхідними організацію Радянської влади в УНР, установлення «диктатури пролетаріату» і негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Більшість з’їзду, що очолювали М.Порш, В.Винниченко, С.Петлюра, І.Мазепа, відстоювала ідею «трудової демократії», висловилася за поступову соціалізацію головних галузей господарства й підтримку Директорії УНР. Під час Трудового конгресу України УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, збереження повноти влади в руках Директорії УНР.

Щоб Директорія УНР могла вести переговори з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 р. своїх міністрів-соціалістів з уряду, надавши можливість голові Ради народних міністрів С.Остапенку почати переговори з представниками французького військового командування в Одесі. Одночасно С.Петлюра вийшов з УСДРП, а В.Винниченко пішов з посади голови Директорії УНР, передавши свої повноваження С.Петлюрі. ЦК УСДРП, що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії УНР і урядів Б.Мартоса й І.Мазепи. Ті ж члени партії, що емігрували (В.Винниченко, Б.Матюшенко, В.Левицький, П. Дідушок, М.Порш, В.Мазуренко, С.Вікул), на конференції 1919 р. у Відні добивалися виходу есдеків (УСДРП) з уряду.

«Незалежні» есдеки в січні 1920 р. створили Українську комуністичну партію, що стала легальною радянською партією і виступала за незалежність УРСР. В еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (І.Мазепа, П.Феденко, О.Козловський, О.Бочковський, В.Матюшенко, В.Старосольський, Й.Безпалко) мала центр у Празі й належала до Соціалістичного Інтернаціоналу. Партійні друковані органи: «Вільна Україна», «Соціалістична думка» (1922— 1923 рр.), «Соціаліст-демократ». Після Другої світової війни (1939—1945 рр.) УСДРП взяла участь у створенні Української національної ради. У 1950 р. УСДРП об’єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва