Тулуб Зінаїда Павлівна

Народилася 29 листопада 1890 р. у м. Києві в сім’ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Олександровича Тулуба.

Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки. З 1904 р. майбутня письменниця знову в Києві, де й закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів.

В літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 р. опублікувала повість «На роздоріжжі», написану російською мовою. У 1919—1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р.— на творчій роботі.

Зінаїда Тулуб — автор широкопанорамної дилогії «Людолови» (тт. 1—2, 1934—1937), в якій зображене життя України за часів гетьманування Конашевича-Сагайдачного. 1964 р. побачив світ роман «В степу безкраїм за Уралом» про життя Тараса Шевченка на засланні. Писала також кіносценарії, п’єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона «є активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». 5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув’язнення строком на 10 років (із поразкою в політичних правах — на 5 років) і конфіскацією всього приналежного їй майна. Ув’язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв’язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем.

16 травня 1950 р. їй був оголошений новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безпеки СРСР: «... за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР». Отже, друга тяжка покара за старим обвинуваченням. У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР, але К. Є. Ворошилов, який тоді очолював найвищий законодавчий орган країни, жодним словом не відповів письменниці. Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 р. і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 р. щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити за відсутністю складу злочину...».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побратими по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда. Померла Зінаїда Тулуб у Києві 26 вересня 1964 р.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва