Січневе збройне повстання

Січневе повстання (16-22 січня (29 січня — 4 лютого) 1918 року) — збройний виступ у Києві, організований Київським комітетом більшовицької партії проти Центральної Ради та Української Народної Республіки під час наступу військ радянської Росії на Київ. Повстання тривало 7 днів та прискорило падіння української влади у Києві.

Київські більшовики заздалегідь (від початку українсько-радянської війни) готувалися до повстання, яке планувалося розпочати з наближенням до міста радянських військ.

Центром підготовки до збройного повстання проти Центральної Ради більшовики зробили завод «Арсенал». Щоби запобігти збройному виступу, 5 січня загони Вільного козацтва вилучили з «Арсеналу» велику кількість зброї, провели обшуки на підприємствах міста, заарештували низку більшовицьких діячів. Був закритий орган Київського комітету РСДРП(б) — газета «Голос социал-демократа». Для остаточної ліквідації більшовицького осередку на «Арсеналі» планувалося вивезти звідти запаси вугілля, що мало призвести до зупинки виробництва та закриття заводу. Довідавшись про це, 15(28) січня робітники «Арсеналу» провели мітинг і вирішили вчинити опір владі. За допомогою солдатів Шевченківського полку, що охороняли склад конфіскованої зброї, зброю було повернуто на завод. Того ж дня на спільному засіданні Київського комітету РСДРП(б) з міською радою робітничих і солдатських депутатів у приміщенні Комерційного інституту арсенальці запропонували почати повстання негайно. Присутні на засіданні делегати від двох українських полків пообіцяли його підтримати. Збори обрали для керівництва ревком у складі Яна Гамарника, Олександра Горвіца, Андрія Іванова, Ісака Крейсберга та інших. Штаб повстання розмістився по вул. Великій Васильківській, 47.

Повстання почалось тієї ж ночі виступом на заводі «Арсенал». До нього приєднались робітники інших підприємств міста, частина українських вояків з Богданівського, Шевченківського полків та полку імені Сагайдачного. Головна мета повстання зводилася до того, щоб оточити будинок Педагогічного музею, де перебувала Центральна Рада, скинути її та проголосити у Києві радянську владу в особі Харківського ЦВК рад та Народного Секретаріату.

Вранці 16(29) січня представники Київських рад робітничих та солдатських депутатів вручили Центральній Раді ультимативні вимоги повсталих: передати владу радам і роззброїти українські військові частини. Центральна Рада відхилила їх і натомість зажадала беззастережної капітуляції. З вечора у місті поновились збройні сутички. Головні сили повсталих зосереджувалися навколо «Арсеналу» на Печерську, осередки повстання з окремим керівництвом виникли також на Шулявці, Деміївці, Подолі. Повсталим вдалося захопити залізничну станцію Київ-товарний, звідти вони повели наступ, наближаючись до центру міста — вул. Великої Васильківської та Хрещатика. Особливо небезпечними були дії червоногвардійців Подолу, яким вдалося захопити Старокиївську поліцейську дільницю та готель «Прага» неподалік від Центральної Ради. 17(30) січня у місті розпочався загальний страйк, припинили роботу водопровід, електростанція, міський транспорт.

Українська влада виявилася неспроможною навести порядок у столиці. У місті майже не було цілком надійних українських військ, проти повсталих воювали лише окремі підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, Вільне козацтво. Частина українських вояків, піддавшись пропаганді більшовиків, виступила на їхньому боці, більшість — тримала нейтралітет. Не було єдиного командування, військами керували два штаби — коменданта Михайла Ковенка і командуючого Київським військовим округом Миколи Шинкаря. У Києві перебувало до 20 тис. солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались сторонніми спостерігачами, але українська влада не зробила жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських обивателів, які в масі своїй співчували не українцям, а більшовикам.

У той самий час, 15-25 січня (28 січня-7 лютого) 1918 року у Києві відбувались VIII загальні збори Центральної Ради. 19 січня (1 лютого) вона звернулась до киян з відозвою, у якій повідомляла, що урядові сили контролюють усі ключові установи міста; закликала робітників припинити страйк, від якого найбільше потерпає населення міста; обіцяла вирішення найближчим часом пекучих потреб робітництва та проведення широких соціально-економічних реформ. Становище почало виправлятись після 19 січня (1 лютого), коли до Києва прибули Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням Симона Петлюри, що відступав під ударами військ Муравйова, та Гордієнківський полк, який привів з Північного фронту полковник Всеволод Петрів. 20 січня (2 лютого) повстання на вулицях Києва було придушене, тримався лише його головний оплот — завод «Арсенал». Після кровопролитного штурму він був взятий військами Симона Петлюри ранком 22 січня (4 лютого). Пізніше більшовики розповсюдили брехливі відомості, ніби українські вояки розстріляли у дворі «Арсеналу» 300 його захисників. Гайдамаки, які понесли значні втрати від кулеметного вогню арсенальців, дійсно спочатку хотіли розстріляти полонених. Але цьому завадив Петлюра.

Січневе повстання тривало 7 днів, воно призвело до численних жертв як серед повсталих, так і українських вояків, нанесло руйнування місту. Київський комітет більшовиків виконав свою задачу: виступ у Києві затримав нечисленну українську армію, відтягнув на себе війська з Полтавщини і Чернігівщини, що полегшило просування більшовицьких загонів з Росії. Українські сили, стомлені вуличними боями, були не в змозі протистояти військам Муравйова, які вже 22 січня (4 лютого) зайняли Дарницю і мости через Дніпро і розпочали обстріл міста з важкої артилерії, а через 4 дні, 26 січня (8 лютого) 1918 року, повністю оволоділи Києвом.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва