Стешенко Іван Матвійович

Громадсько-політичний діяч, педагог, літературознавець, письменник. Дійсний член НТШ з 1917.

Народився у Полтаві 24 червня 1873 року. Закінчив Полтавську класичну гімназію. У 1892-96 навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.

У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів. Був членом літературно-мистецького гуртка Плеяда. За сприяння О.Кониського видрукував у Львові українською мовою «Метаморфози» Овідія та власну поему «Мазепа» (1896).

У 1896 І.Стешенко разом з М.Коцюбинським, П.Тулуб, П.Тучапським, М.Ковалевським став засновником однієї з перших українських соціал-демократичних організацій. Після закінчення університету працював лектором Фундуклеївської жіночої гімназії, але за політичну діяльність був заарештований і висланий з Києва. Згодом І.Стешенко був обраний членом Київської старої громади, брав участь у роботі РУП, належав до Української демократичної партії, пізніше - УСДРП.

Протягом 1897-1900 перебував на Чернігівщині, де займався перекладацькою та науковою працею. Досліджував творчість І.П.Котляревського, критично відредагував його поему «Енеїда». У 1898-1900 видав кілька спеціальних досліджень («Поэзия И.П.Котляревского», «И.П.Котляревский, автор украинской «Энеиды» та ін.). У 1899 і 1901 побачили світ збірки його поезій «Хуторні сонети» і «Степові мотиви». Через заборону викладацької діяльності працював в управлінні Південно-Західної залізниці, згодом - у Київській міській думі.

У 1907 повернувся до викладацької роботи, викладав історію української та західноєвропейських літератур у Київській комерційній школі, на Вищих жіночих курсах, у Музично-драматичній школі М.Лисенка.

У цей час І.Стешенко опублікував ґрунтовні наукові розвідки («Історія української драми», 1908; «Украинские шестидесятники», 1908), досліджував творчість українських письменників О.Стороженка, М.Гоголя, Лесі Українки, Панаса Мирного, М.Старицького, М.Коцюбинського, П.Куліша. Уклав разом з дружиною О.Стешенко українсько-російський словник (1909). У 1908 був обраний секретарем, а згодом - товаришем голови Українського наукового товариства у Києві. У 1913-14 редагував педагогічний часопис «Сяйво», який видавали І.Стешенко, С.Русова, В.Прокопович та Д.Антонович.

У 1915 І.Стешенко очолював Тетянинську гімназію для біженців, в якій навчалися діти галичан, насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російською армією. У 1914-18 вийшли друком ґрунтовні дослідження творчості Т.Шевченка («Т.Шевченко яко великий митець слова», 1914; «До характеристики творчості Т.Шевченка», 1915; «Життя і твори Т.Шевченка», 1918 та ін.).

У 1917 І.Стешенко виступив одним із організаторів Української Центральної Ради, керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу Малої Ради. У 1917-18 очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю Товариства поширення шкільної освіти в Україні.

З червня 1917 призначений членом Уряду України - генеральним секретарем освіти. Пребуваючи на цій посаді, І.Стешенко рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників і навчальних програм, організації українських гімназій (зокрема, з 39 відкритих у 1917 гімназій 25 були сільськими) та курсів українознавства.

Після відставки кабінету В.Винниченка у січні 1918 року, працював головним інструктором Міністерства освіти.

31 липня 1918 року підло вбитий невідомими злочинцями у Полтаві. Похований на Байковому кладовищі у Києві.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва