Скоропадський Павло Петрович

Державний діяч. Гетьман України у 1918 році.

Народився 3 (15) травня 1873 р. у м. Вісбадені (Німеччина). Батько Павла Петровича - був нащадком брата гетьмана Івана Скоропадського - Василя Скоропадського.

Дитячі роки провів у маєтку батька в Тростянці на Прилуччині, вчився в Стародубській гімназії й закінчив Пажеський Корпус у Петербурзі. Військову службу почав у Кавалерґардському полку, учасник російсько-японської війни (1904 — 05), з 1905 фліґельадьютант, з 1906 — полковник, з 1912 — генерал-майор царського почту й командир ляйбґвардії кінного полку. Під час першої світової війни командував 1 бриґадою 1 ґвардійської кавалерійської дивізії, згодом 5 кавалерійською і 1 ґвардійською кавалерійською дивізією, а в кінці — 34 армійським корпусом у ранзі генерал-лейтенанта. Скоропадський відзначився у боях з німцями під Каушеном і Трисвятами.

Після березневої революції 1917, у порозумінні з Генеральним Секретаріятом Укр. Центр. Ради, С. українізував 34 корпус, який був перейменований на 1 Український корпус. Ця дисциплінована одиниця (30 000 вояків) контролювала у жовтні-листопаді 1917 залізничний район Вапнярка — Жмеринка — Козятин — Шепетівка, не допускаючи збільшовизовані частини південно-захахідного і румунських фронтів плюндрувати Україну й сіяти безлад. Скоропадський користувався популярністю серед військовиків і на з'їзді Українського Вільного Козацтва (18. 10. 1917) був обраний його почесним військовим отаманом. Але неприхильне наставлення Української Центральної Ради до реґулярного війська, а до особи Скоропадського зокрема, змусіло його в кінці 1917 відмовитися від командування 1 корпусом, який згодом був демобілізований.

Опинившися в опозиції до Української Центральної Ради й її соціальної політики, особливо аґрарної реформи, Скоропадський організував Українську Народну Громаду, зформовану з військовиків і землевласників, яка з березня 1918 готувала переворот. Ця організація здобула підтримку Української Демократично-Хліборобської Партії і Союзу Земельних Власників, a також німецької військової влади, незадоволеної соціально-економічною політикою Центральної Ради. На нараді (24. 4. 1918) з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська на Україні, за підтримку німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

Державний переворот і проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулися 29 квітня 1918 на хліборобському конґресі, скликаному Союзом Земельних Власників. Створений Скоропадським Гетьманський Уряд під головуванням Федіра Лизогуба провадив політику, узгіднену з німцями, захищаючи інтереси консервативно-власницьких верств (поміщиків, великих промисловців і фінансистів); це й участь в уряді російських кадетів та згодом (у кабінеті Сергія Гербеля) російських монархістів з антиукраїнським наставленням (Київ став осередком російських діячів і російських офіцерських організацій) насторожували до нього українську нац. демократію, яка відмовлялася брати участь у гетьманському уряді й 5 серпня 1918 р. оформилася в опозиційний Український Національно-Державний (згодом Український Національний) Союз. Діяльність локальної адміністрації, керованої здебільша місц. дідичами й колишніми російськими урядовцями, карні експедиції, організовані ними за допомогою нім.-австр. війська та ін. реакційно-реставраторські акції викликали велике невдоволення й опір з боку сел. мас, з чого скористалися ліві елементи (сер. ін. більшовики). Почалися страйки (зокрема, залізничників), саботажі (вибухи й пожежі в Києві, Одесі тощо), атентати (вбивство фельдмаршала Г. Айхгорна) тощо, що спричинило репресії з боку гетьманського уряду й німецько-австрійської військової влади.

Не зважаючи на ці несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягнення в царині зовнішньої й внутрішньої політики. Українська Держава провадила нормальні дипломатичні зносини з Центральними й рядом нейтральних держав, устійнила свої політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню тощо, здобула визнання й підписання перемир'я з Радянською Росією (12. 6. 1918). Були упорядковані фінанси, налагоджено адміністрацію, центральне й місцеве судівництво; засновано державні університети в Києві й Кам'янці Подільському, розбудовано українське середнє й початкове шкільництво, утворено Українську АН у Києві (14. 11. 1918). Український Національний Музей. Український Національній Архів, Українську Національну Бібліотеку, Державний Драматичний Театр, тощо. У вересні 1918, після подорожі Скоропадського до Німеччини й успішних переговорів з цісарем Вільгельмом II та його урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову реґулярної української армії.

Намагання Скоропадського злагіднити опір української опозиції запевненням «незалежности Української Держави» (29. 10. 1918) не увінчалися успіхом, а спроба переорієнтуватися на Антанту допровадила 14. 11. 1918 до проголошення Скоропадським федерації з майбутньою Росією і прискорила протигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії УНР; 14. 12. 1918 С. зрікся влади й виїхав за кордон — до Швейцарії, а потім до Німеччини. Перебуваючи на еміґрації (до поч. 1945 у Ванззее б. Берліну), С. очолив Гетьманський рух, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політ. і гром. організації та діячі (В. Липинський, Д. Дорошенко та ін.). Завдяки заходам Скоропадського утворено Український Науковий Інститут у Берліні (1926 — 45). Під кінець війни Скоропадський, важко поранений під час бомбардування станції Пляттлінґ (Баварія), помер і був похований у с. Меттен (зголом його домовину перевезено до Вісбадену).

Іменем Скоропадського названа вулиця в Києві.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва