Сирецький концтабір

Аерофотозйомка 26 вересня 1943 р.

Сирецький концтабір – один з концтаборів, що їх було створено нацистами у Києві під час окупації міста в 1941-1943 рр. Призначався для ув’язнених за рішенням ґестапо, підпорядковувався інспекції концтаборів Третього рейху. Розташовувався в історичній місцевості Сирець, приблизно у межах кварталів сучасних вулиць Т. Шамрила, Ризької, Академіка Грекова, Щусєва вулиця на місці території, що використовувалася для літніх таборів Київського військового округу. За німецькими джерелами, з липня 1942 р. до весни 1943 р. він функціонував як зовнішня команда (відділення) концтабору Захсенгаузен, мав назву “Kiev-West” (“Київ-Захід”). За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала в Києві після його визволення від окупантів, у таборі утримувалося в грудні 1942 р. до 2 тис. в’язнів, у 1943 р. – бл. 1,5 тис. осіб (у т. ч. жінки). Територія табору була оточена трьома рядами колючого дроту приблизно за метр один від одного. До другого ряду було підведено електричний струм високої напруги. Табір складався з двох майже прямокутних у плані ділянок. На одній з них (у межах сучасних вулиць Ризької та Щусєва) стояли бараки, на другій (територія сучасного Сирецького парку) було 16 землянок, в яких утримували ув’язнених. Кожна з землянок мала свій номер і призначення: № 2 – для євреїв, № 4 – для кримінальних, № 5 і 6 – для партизанів і комуністів, окремі – для військовополонених. № 16 – т. зв. санчастина, до якої потрапляли хворі та в’язні після катувань. В’язнів виводили на примусові роботи, розвантажування душогубок у Бабиному Яру, частина працювала у майстерні на території табору. Як правило, двічі на тиждень у таборі відбувалися масові страти. В’язнів катували за будь-яку провину, призначали від 25 до 200-300 паличних ударів, що відповідало смертному вироку. Страчених складали по кілька трупів (іноді до десяти й більше) в ями, викопані в’язнями на території табору, а також у Бабиному Яру і протитанковому рові (територія – квартал вулиць О. Теліги та Академіка Грекова).

З серпня 1942 р. у Сирецькому концтаборі утримувалися гравці київської футбольної команди НКВС “Динамо” О. Клименко, М. Коротких, І. Кузьменко та М. Трусевич, які брали участь у футбольних матчах київської збірної команди “Старт” проти німецької команди “Flakelf”. 24 лютого 1943 р. трьох з них розстріляно на території табору, М. Коротких заподіяв собі смерть.

У німецькій документації зафіксовано кілька втеч з табору. З серпня 1943 р. втекли дев’ять військовополонених та два охоронці табору. 18 серпня есесівці відібрали у таборі 100 чоловік (згодом їхня кількість була збільшена до 330) для спалювання трупів у Бабиному Яру. 29 вересня цим в’язням вдалося збити кайдани і втекти. Більшість з них було схоплено і розстріляно. Живими залишилося 15 чоловік (троє з них були свідками на Нюрнберзькому процесі). З липня 1943 р. у таборі проводилося масове знищення в’язнів, частину з них було переміщено в інші концтабори.

Після визволення Києва Надзвичайна державна комісія визначила основних винуватців злочинів окупантів у Києві, в т. ч. у Сирецькому концтаборі. Серед них – начальник ґестапо Ерлінґер, його заступники Губерт й Евелінґ, співробітники гестапо – начальник Сирецького табору Радомський та його помічник Рідер, лікар Шумахер, начальник охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей Шеєр (він у травні 1945 р. потрапив у полон і за вироком Київського військового трибуналу повішений 29 січня 1946 р. на пл. Калініна) та ін. Надзвичайною державною комісією визначено кількість загиблих у таборі – 25 тис. осіб (з часом цю цифру уточнено – понад 30 тис). 1944 р. проведено виявлення, ексгумацію і перепоховання останків. Після війни територію переплановано, більшу частину забудовано. 1991 на перехресті вулиць Дорогожицької й Т. Шамрила відкрито пам’ятний знак в’язням Сирецького концтабору, 1999 на вул. Академіка Грековапам’ятний знак на місці розстрілу в’язнів.


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва