Покровська церква (Солом’янка)

Церква в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці збудована 1893-1897 роках (з перебудовами 1907 та 1914 років) у популярному в той час неоросійському стилі. Інша назва - Платонівська церква (поруч вулиця та провулок з такою назвою). Всі ці назви походять від рішення про увічнення пам’яті митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького), який перебував на кафедрі у 1882-1891 роках.

Проект храму належить архітектору І.Ніколаєву. Стилістика архітектурного вирішення була обрана в традиційному для більшості церковних споруд Російської імперії неоросійському дусі. Даному стильовому направленню відповідає центрична ярусна композиція безстовпної споруди із зімкнутим склепінчастим перекриттям, п’ ятиглаве завершення основного об’єму, декоративне опорядження в дусі російського архітектурного «узорочья» XVII століття — з колонками, кокошниками, карнизами та фризом з кахлів, цибулястими главками над вівтарем та західним притвором.

Протягом 1907—1914 років виконуються роботи по розширенню храму. Відомо, що розбудова споруди із облаштуванням та освяченням престолів в ім’я Жінок Мироносиць з північного боку та в ім’я Святого Платона — з південного, прибудова триярусної дзвіниці відбувались зусиллями енергійного настоятеля храму Василя Липківського, одного з засновників Української Автокефальної Православної Церкви. В наслідок перебудов площа споруди була збільшена майже вдвічі і, головним чином, в західній частині.

Завдяки обмірним кресленням 1925 року, що зберігаються в Державному архіві Київської області, нині є можливість з’ясувати в деталях об’ ємно-просторову структуру споруди за дореволюційних часів. Первісно була побудована безстовпна однопрестольна невелика церква, що в плані зберігала імітацію грецького хреста, з нерозвиненими бічними та західним притворами, які досягали лише половини висоти основного під купольного об’єму. В ході добудов споруда перетворилась на трипрестольний храм з розвиненою західною частиною. Висота загального об’єму храму була виведена на рівень завершення стін центральної частини, тобто в прибудовах з заходу отримала повноцінні два яруси. Колишній ґанок головного входу у церкву отримав вигляд двоярусного тамбуру з вальмовим перекриттям, до якого приєднались триярусна дзвіниця з півдня та додаткове приміщення — з півночі. Споруду вінчало 9-ть цибулястих маківок та шатрові завершення дзвіниці і північно-західної прибудови.


Храм, один з не багатьох, не закривався і в ньому проходили богослужіння. У радянський час куполи і дзвіницю знесли, їх відновили лише у 1990-х роках, тоді ж з’явилася і позолота. У церкві нині звершуються богослужіння УПЦ-КП. Знаходиться за адресою вул.М.Островського, 20/1. Пам’ятка архітектури місцевого значення, охор.№188, за рішенням Київміськвиконкому від 21.01.86 № 49


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва