Пантелеймонівський монастир

Монастир бере свій початок з рішення Святійшого Синоду від липня 1901 року коли існуюче поселення ченців «Феофанія» перетворено на чоловічий скит, приписаний до Михайлівського Золотоверхого монастиря.

У XVI ст. місцевість Феофанія (інша назва - «Лазарівщина») належала Печерскому монастырю, згодом стала власністю митрополитів Київських — Петра Могили (1632—1647 рр.) і Сильвестра Косова (1647—1657 рр.). Останній з них подарував Феофанію свому домашньому чиновнику, від якого вона перейшла у власність Софійського монастиря. У 1776 р. вона була відібрана до казни.

У 1800 році єпископ Чигиринський, вікарій Київської єпархії та настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофан (Шиянов) отримує дозвіл на будівництво тут заміської дачі. Того ж року розпочинається будівництво заміського будинку вікарія та храму на честь чуда Архістратіга Михаїла. Будівництво було завершено 1803 року. Тодішній Київський митрополит Гавріїл (Банулеско) благословив називати місцевість Феофанією. Окрім храму та будинку вікарія у Феофанії були також збудовані приміщення для братії та господарські споруди.

Однак з переводом єп.Феофана на іншу кафедру місцевість прийшла у запустіння. Лише 1836-1841 роках, коли вікарієм і настоятелем Михайлівського монастиря був Інокентій (Борисов), який полюбив цю місцевість за можливість побути на самоті. Всі погарби, лощини, струмки і ставки отримали від нього євангельські назви. До всіх мальовничих місць були прокладені доріжки, влаштовані альтанки. Наступні двадцять років вікарії не цікавилися цією місцевість.

Справжнє відродження для Феофанії прийшло 1861 року, коли єпископ Серафим (Аретинський), настоятель Михайлівського монастыря, вирішив створити тут невеличкий монастир і доручив цю справу досвіченому старцю ієромонаху Воніфатію. Раніше збудовані храм і приміщення були відремонтовані, неподалік від храму з’явилася дерев’яна дзвіниця.

У 1865 році о.Воніфатій приступив до будівництва нового літнього будинку для вікарія, а в 1867 році, на місці старого будинку, збудував нову кам’яну церкву в ім’я Всіх Святих.

Озабочиваясь доставкою хорошей питьевой воды, о. Вонифатий выкопал колодец неподалеку от кухни, расчистил и разделил на три отделения ключ под горою, названими преосвящ. Иннокентием “Живоносным источником”. Над зтим источником устроена была часовня, стены которой украшены были св. иконами.

1871 року, після смерті о.Воніфатія, керівництво монастирем перейшло до о.Ірінарха. За роки його управління монастирем існуючі дерев’яні споруди були обкладені цеглою, з’явилися нові будівлі. Також при ньому в обітелі з’явився водогін, який завершувався «Великим джерелом». Над цим джерелом 1900 року звели невеликий храм на честь Володимирської ікони Божої Матері.

На початку ХХ сторіччя у Феофанії було 22 ченці та до 70 послушників. У скиті було 4 храми: Чуда Архангела Михаїла (дерев’яний), Всіх Святих, Володимирської ікони Божої Матері і новозбудований собор вмч. Пантелеймона (1914).

З приходом в Київ радянської влади монастир був закритий. У 1941 р. під час оборони Києва Пантелеймонівський собор зазнав минометного обстрілу. Після війни Інститут механіки АН УРСР проводив у соборі експеріменти з вибухами спрямованої дії.

20 травня 1990 р. зпаплюжену будівлю собору повернуто Церкві. Одразу ж розпочалися відновлювальні роботи. З 1993 р. Феофанія стала скитом Покровського жіночого монастиря. 30 серпня 1998 р. Пантелеймонівський собор був освячений. З червня 2002 р. обітель стала самостійною.

При монастирі є кілька лікувальних джерел, 3 з яких облаштовані: вмч. Пантелеймона, Божої Матері та «Сльоза Богородиці». Настоятельниця монастиря – ігуменія Єлизавета (Андрєєва).

Монастир знаходиться за адресою: вул. Акад. Лебедева, 19.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва