Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович

Фабіан Вільгельмович фон дер Остен-Сакен - (20 жовтня 1752, Ревель (нині - Таллінн) - 7 квітня 1837, Київ) - генерал від інфантерії.

Походив із стародавнього німецького баронського роду, що переселився до Прибалтики. Його батько Вільгельм-Фердинанд був ад`ютантом фельдмаршала МІніха, а після його відсторонення від влади - переведений до Ревеля, де й помер.

У 14 років Остен-Сакен вперше вдягає військовий мундир, записавшись підпрапорщиком у Капорський мушкетерський полк. Бойове хрещення отримав під час осади Хотина генерал-аншефом князем Голіциним. У 18 років він був переведений у Нашебургський мушкетерський полк, у якому дослужився до капітана. У 1771—1772 роках Фабіан воює під знаменами Суворова. Далі він ніс службу у Кадетському корпусі, тут він отримав чин підполковника і переведений у Московський гренадерський полк. Наступні роки він брав участь у штурмі Ізмаїлу, служив у Чернігівському мушкетерському полку. У 1796 році став генерал-майором, а у 1799 - генерал-лейтенантом. Проте, під час участі у Швейцарському поході, у битві під Цюрихом Остен-Сакен був поранений і потрапив у полон. За це роздратований імператор Павло І заочно звільнив його зі служби.

По поверненні у 1801 році з полону, вже іншим імператором Олександром I, був поновлений на службі й призначений шефом Петербургського гренадерського полку. Під час Вітчизняної війни 1812 року командував корпусом у Третій армії під командуванням адмірала Чичагова. Брав участь у другому поході на Францію (1815), був військовим комендантом Парижа. 1818 призначений головнокомандуючим Першої армії, штаб якої був розміщений у м.Києві. 1821 отримав титул графа, член Державної Ради. 1831 губернатор Київський, Подільський і Волинський, з 1832 - князь. Нагороджений золотою шаблею з написом "За хоробрість", орденами святого Георгія II ступеня, святого Андрія Первозванного, святого Олександра Невського, святого Володимира I ступеня, святої Анни I ступеня, прусськими орденами Чорного Орла і Червоного Орла, австрійським орденом Марії-Терезії. В останні роки життя вийшов у відставку і мешкав у Києві, де помер 7 квітня 1837 року.

Похований на кладовищі на Дальніх печерах у Києво-Печерської Лаври.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва