Олексій Михайлович

Олексій Михайлович, другий цар з династії Романових. Народився 10 березня 1629 года, царював з 13 липня 1645 року по 29 січня 1676 року.

Після смерті батька отримав престол у 16-річному віці. Він вступив на історичну сцену в один з найскладніших моментів у житті московської держави. Шведські, польські, кримські, турецькі, західноруські, соціальні, церковні питання загострилися і переплуталися, вимагаючи розв’язання. Неспроможній стати вождем руху перетворень, Олексій Михайлович охоче висував і заохочував людей, більш чи менш обдарованих реформаторськими талантами - А.Л.Ордин-Нащокин, патріарх Никон, Ф.М.Ртищев, А.Матвєєв.

Після 1648 року, коли були усунені від управління вихователь царя Б.Морозов і його тесть кн.І.Милославський, вплив на царя посилює новгородський єпископ Никон, який з царського благословіння 1652 року стає Московським патріархом. У цей же час з’являється Соборне Уложеніє 1649 року, яке визначило функції держави і його взаємовідносини у внутрішніх справах, стало основою всього законодавства і діяло до реформ Петра І. Цим Уложєнієм, зокрема, встановлювався кріпосний лад, скасований лише імператором Олександром ІІ 1861 року.

На початку 1650 років на перший план вийшли питання зовнішньої політики. На Соборі, скликаному в Москві 1 жовтня 1653 року, було вирішено підтримати клопотання Б.Хмельницького і прийняти козаків у підданство. Була оголошена війна Польщі. 18 травня 1654 року цар сам очолив похід, який закінчився взяттям Смоленська. Навесні 1655 року Олексій Михайлович знову очолює військовий похід. 30 оипня він захопив Вільну (Вільнюс) і прийняв титул государя Полоцького і Мстиславського, а потім Великого князя Литовського, Білої Русі, Волинського і Подільського. В цей час шведський король Карл X атакував Польщу з іншого боку і зайняв її столицю і низку інших важливих міст. Ці дії не влаштовували Москву, яка не хотяла піднесення Швеції за рахунок Польщі. 15 липня 1656 року цар очолив військові дії у Ливонії, згодом взяв Дінабург (Даугавпілс) і Кокенгаузена (Кокнесе), Дерпт (Тарту), а 20 серпня оточив Ригу. Облога була зната через чутки про похід до Ливонії Карла Х. Цар відступив до Полоцька де дочекався перемир’я з Польщею, яке було укладене 24 жовтня 1656 року. Серед положень цього перемир’я, зокрема були такі вимоги - призначення польським сеймом Олексія Михайловича наступником польського престолу і закріплення прав на вільне сповідання православної віри на території польської держави.

Остаточний мир зі Швецією був укладений 1661 року у Кардисі, проте, був не вигідний для Московії - Швеції поветалися всі завойовані в неї землі. Такі умови були викликані внутрішніми проблемами, і в першу чергу - українським питанням. По смерті 1657 року Б.Хмельницького його місце зайняв І.Виговський, який скасував приєднання України до Московії. Проте, в наслідок внутрішнього перевороту гетьманом став Ю.Хмельницький, а згодом П.Тетеря, які підтримували зв’язки з Москвою.

Користуючись заворушеннями в Україні, польський сейм відмовився затверджувати результати перемир’я, чим розпочав другу польську війну. У липні 1659 року кн.Трубецький був розбитий під Конотопом, у вересні зазнав поразки Шереметьєв під Чудновим. Компанія, що ускладнювалася внутрішньою боротьбою серед українських і польських партій, призвела до укладення 13 січня 1667 года Андрусівського перемир’я терміном на 13 років, згідно з яким до Московії відходили Смоленськ, Сіверська земля, лівий бік Дніпра і Київ.

У період війн (1654 - 1667) Олексій Михайлович, який особисто побував у Вітебську, Полоцьку, Могильові, Ковні (Каунасі), Гродні, Вільнє (Вільнюсі), познайомився там з новими культурними порядками і звичаями. По поверненні до Москви, він зробив певні зміни у придворному житті.

Проте, ледве вщухла війна з Польщею, виникли нові внутрішні проблеми - Соловецьке повстання (1668) і бунт С.Разіна (1667-1671). Невдовзі після страти С.Разіна почалася війна з Туреччиною через Україну, яка тривала 20 років (до 1681). Наслідком цієї війни стало укріплення південних кордонів країни та розвиток Слобожанщини. 1660 року (отсаточно за вироком собору 1666) патріарх Никон був позбавлений трону.

У роки правління Олексія Михайловича продовжувалося просування кордонів далі на схід. У цій справі значний внесок зробили О.Булигін, С.Дежнєв, Є.Хабаров, М.Стадухин, О.Степанов. При Олексію Михайловичу збудовані Нерчинськ (1658), Іркутськ (1659), Селенгінськ (1666). У 1655 році визнали владу московського царя калмики.

Мирні дипломатичні зносини з іноземними державами стають за часів Олексія Михайловича більш правильними і міцними, у Москві з’являються постійні іноземні резиденти.

30 січня 1676 року Олексій Михайлович помер всього 47-річному віці.

Цар Олексій Михайлович мав багато дітей, від першої дружини - М.І.Милославської: Дмитрія (1649-1651), Євдокию (1650-1712), Марфу (1652-1707), Олексія (1654-1670), Анну (1655-1659), Софію (1657-1704), Єкатерину (1658-1718), Марію (1660-1723), Федора (1661-1682), Феодосію (1662-1713), Сімеона (1665-1669), Івана (1666-1696), Євдокию (1669-1669), від другої - Н.К.Наришкіної: Петра (1672-1725), Наталію (1673-1716 года), Федора (1674-1678 года).


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва