Олександр ІІ

Імператор всеросійський (1855-1881), син імператора Миколи I та імператриці Олександри Федорівни (Прусська принцеса Фредеріка Луїза Шарлотта Вільгельміна фон Гогенцоллерн).

Народився у Москві 17 квітня 1818 року. У 1826 році Олександр стає наступником престолу й його вихователем стає В.А. Жуковський. Освіта, яка була завершена у 19-річному віці, це дал йому знання п’яти мов - російської, французької, німецької, англійської та польської, а також математики, фізики, історії, географії, православного катехізису й початків політичної економії, статистики і правознавства.

16 квітня 1841 року він одружився з донькою Великого герцога Гессенського Марією Олександрівною (Максиміліанна Вільгельміна Августа Гессен-Дармштадтська). Від цього шлюбу народилися сини: Микола (1843-1865 ), Александр (1845-1894), Володимир (1847-1909), Олексей (1851-1908), Сергій (1857-1905) і Павло (1860-1919) та доньки: Олександра (1842-1849) і Марія (1853-1920).

На початку його царювання остаточно був приєднаний до держави лівий берег Амуру та Уссурійський край (1859 - 1860), у 1859 році, після взяття Гуніба, і здачі Шаміля, було завершено підкорення східного Кавказу, від Військово-Грузинської дороги до Каспійського моря. Пізніше, у 1870-ті роки, до Російської імперії були приєднані Бухарське, Хивінське і Кокандське ханства.


З ініціативи імператора на кінець 1860 року завершилася підготовка селянської реформи. 19 лютого 1861 року Положення про селян були затверджені Олександром ІІ, а 5 березня відбулось їх урочисте проголошення.

1863 року спалахнуло польське повстання, яке було придушене того ж року, а з наступного - 1864 року - почалися державні реформи спрямовані на остаточне подолання автономії Царства Польського у складі імперії.

Крім селянської реформи у роки царювання Олександра ІІ були також здійснені: у 1863 році - введено єдність каси, у 1864-1866 - зроблена реформа державного контролю, з 1862 року - введено гласність державного розпису доходів і видатків, а з 1866 року почали друкуватися щорічні звіти державного контролю з виконання розпису, у 1860 році - засновано державний банк, з метою зміцнення державної кредитної системи і пожвавлення торгівлі та промисловості, з 1863 року - замість винної відкупної системи встановлено акцизні збори з спиртних напоїв. Реформи у сфері освіти полягали у запровадженні 18 червня 1863 нового університетського статуту (розширив права професури, проте, звузив коло абітурієнтів), 1864 року - новий статут гімназій, який розділив їх на класичні (випускники - майбутні абітурієнти університетів) та реальні (випускники готувалися до вступу до технічних вузів, 1859 року було затверджено положенні про жіночі училища, а з 1864 року почали створюватися початкові училища. 1864 року було оприлюднено Положення про земські установи, ще 1862 року розпочалася судова реформа в процесі якої 1864 року з’явилися судові статути. Крім того, вже пізніше, 1874 року була завершена військова реформа, якою був здійснений перехід від «рекрутчини» до загальної військової повинності. Проте, одночасно відбувалися й інші реформи, зокрема, щодо цензури.

На імператора-реформатора, що отримав довісок до титулу «Визволітель» було скоєно кілька замахів. Перший з них 4 квітня 1866 року Каракозовим у Петербурзі, останній став причиною його смерті 1881 року. Перший замах шокував громадськість і став наслідком низки каральних і репресивних заходів уряду, особливо це стосувалося вузів.

12 квітня 1877 року була оголошена війна Туреччині. Після тяжких боїв у Болгарії (зокрема, при Плевні), 8 січня 1878 року російські війська майже без бою взяли Адріанополь (Едірне), що стало причиною укладення 19 січня Адріанопольського перемир’я і через місяць Сан-Стефанського мирного договору. За Сан-Стефанським договором Туреччина погоджувалася на утворення Болгарського князівства (в межах від Дунаю до Егейського моря) та на значне збільшення територій Сербії і Чорногорії. Румунії мала відійти Добруджа (територія між Дунаєм та Чорним морем), за що від неї до Росії поверталася частина Бессарабії, втрачена за Паризьким трактатом 1856 року. Росія крім того отримувала Карс, Батум і Ерзерум. Проте, на вимогу Англії та інших держав Берлінський конгрес, що відбувся влітку 1878 року переглянув умови Сан-Стефанського договору, зменшивши територіальні надбання Болгарії, Сербії і Чорногорії, але одночасно надавший права Австро-Угорщині зайняти Боснію і Герцеговину, а Англії - Кіпр.

Наприкінці царювання Олександра ІІ, яке супроводжувалося серією замахів на його особу, «правою рукою» імператора стає граф М.Т.Лоріс-Меліков, який продовжує реформування державного управління, що загальмувалося у попередні роки. Так, він стає ініціатором поступового переходу до конституційної монархії, початком якого мало стати оприлюднення так званої Лоріс-Меліковської конституція, про яку мали оголосити урочисто 1 березня 1881. Це проголошення так і не відбулося через загибель імператора вранці 1 березня 1881 року від замаху.

По смерті імператриці Марії Олександрівни (1880) імператор одружився вдруге морганатичним шлюбом на княжні Долгоруковій, яка отримала прізвище і титул світлійшої княгині Юрьївської.

У Києві до революції 1917 року існувало 3 монументи Олександра ІІ. Перший був встановлений біля Інституту шляхетних дівчат 1880 року (знищено 1918 року), другий - величезний монумент до 50-річчя відміни кріпосного права був відкритий 1911 року біля входу до парку Купецького зібрання (Хрещатий парк) на Царській площі (знищено 1918 року) і сткульптура роботи М.Антокольського прикрашала вестибюль Публічної бібіліотеки (єдиний пам’ятник, що зберігся, зараз знаходиться у дворі музею російського мистецтва).


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва