Нова Печерська фортеця

Схема східної частини
План східної частини

Головна Київська фортеця (Нова Печерська фортеця) – комплекс фортечних споруд, збудованих у 1830–1860-і рр. Фортеця охопила Печерську височину між Кловським яром на півночі, Наводницьким яром на півдні, схилами долини р. Либідь на заході та берегом Дніпра. Підходи до фортеці з боку вулиць М. Грушевського, Старонаводницької, Щорса майже збігаються з колишніми в’їздами на її територію. Складалася із південно-західного Васильківського укріплення (назва від старого шляху до Василькова з боку Лаври), західного Госпітального укріплення (назва від госпітальних бараків, що містилися на Черепановій горі з кін. XVIII – поч. XIX ст.) та низки цегляних казематованих споруд. Від цитаделі до Васильківського укріплення вздовж Наводницького яру простягнулися казарми військових кантоністів і мала вежа № 4, поєднані оборонною стіною з Наводницькою брамою (1861, розібрана у 1940-х рр.). Вздовж кромки Наводницького яру (р-н сучасної пл. Лесі Українки) насипаний земляний вал, замінений згодом цегляним тиром-стрільницею з декоративними баштами та зубцями-мерлонами (розібраний у 1970-х рр.). Уздовж краю Кловського яру поставлено вежі № 5 і № 6, понтонні сараї (не збереглися), будинки манежу, стаєнь та кінського лазарету (не збереглися), казарми жандармського полку, арсенальні виробничі майстерні, поєднані оборонним муром (зберігся фрагмент) з так званими казармами на перешийку, що включали головну Микільську браму фортеці. Нижче на схилах Дніпра споруджено дві дугоподібні підпірні стіни. Підступи до першого у Києві Ланцюгового мосту (1853 р., зруйнований у 1920 р.) прикривала вежоподібна Подільська брама.

Будівництво Головної фортеці, початком якого вважалося 28 червня 1831 р. – день закладин вежі № 1 Васильківського укріплення, здійснювалося за “височайше” затвердженим проектом К. Оппермана (1830). Первісним проектом передбачалося доповнення Васильківського і Госпітального укріплень шістьма круглими в плані баштами-казармами, розташованими вздовж Наводницького і Кловського ярів збудовано вежі № 4, 5, 6 та верхньої кромки берега Дніпра (на місці Микільської брами і Микільського військового монастиря). Всі подальші зміни з проекті погоджувалися з Миколою І, для якого щомісяця складалися докладні звіти про виконані роботи. Будівництво в цілому завершилося до серед. 50-х рр. XIX ст., останніми споруджено Наводницьку браму (1861) та стрілецький тир (поч. 20 ст.). Висота валів земляних укріплень сягала 15 м, оборонні казарми, що зведені з київської жовтої цегли, з бійницями і амбразурами на зовнішніх фасадах, відзначалися геометричними абрисами хланів, суворістю й лаконізмом архітектури. Пізніші споруди 1850–60-х рр. відзначені рисами стилізаторства – наявністю декоративних башт, машикулів, мерлонів тощо (Микільська брама, підпірні стіни, Подільська та Наводницька брама, стрілецький тир). При златдтуванні казарм передбачалося створення відповідних санітарно-гігієнічних умов (виносних клозетів, колодязів для питної води). На території фортеці, що зайняла площу понад 100 га, здійснено регуляцію планування, основу якого становили вулиці Московська і Микільська (тепер Івана Мазепи), знесено багато приватних будинків, мешканці яких заселили район Хрещатика і “Нового строєнія”. Споруди фортеці майже повністю збереглися в оточенні забудови 20 ст. Після перетворення Київської фортеці на військовий склад (1897) на зовнішніх фасадах більшості казарм замість бійниць і амбразур розтесано вікна, у зв’язку з прокладанням колії трамваю на Микільскій вулиці (1905) розібрано оборонний мур. Втрачено брами на вул. Старонаводницькій і набережній Дніпра (в серед. 20 ст.). Комплекс споруд Головної Київської фортеці є найбільшою пам’яткою військового будівництва 1-ї пол. XIX ст. в Україні.

Тепер споруди фортеці використовуються різними установами, земляні укріплення перебувають в напівзруйнованому стані.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва