Михайлівський Золотоверхий монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир був заснований 1108 року київським князем Святополком ІІ Ізяславовичем на місці існувавшого тут до цього Дмитрівського монастиря. У 1108-1113 роках у ньому був споруджений головний храм - Михайлівський Золотоверхий собор. У ХІІ столітті монастир був місцем поховання київських князів. 1240 року був сильно пошкоджений через монголо-татарську навалу.
Після руйнації монастир поступово відновлювався і набув найбільшого розквіту у XVII столітті, коли він став одним з головних центрів антиуніатської боротьби і великим землевласником (йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка та інші). У цей період бугато з його ігуменів згодом стали відомими церковними діячами, а Іов Борецький очолював Київську митрополію у 1620-1631 роках.
Наприкінці XVII — першій половині XVIII століть на території монастиря велося велике будівництво у стилі українського барокко: 1713 року споруджена трапезна палата з церквою Іоанна Богослова (реставрована у 1979-1980 роках, архітектор В. П. Шевченко), у 1716-1720 — дзвіниця (зруйнована 1935, відновлена 2000 року), перебудовано головний храм монастиря — Михайлівський Золотоверхий собор. У середині XVIII століття збудована мурована огорожа фортифікаційного значення, частина її, що виходила на Володимирську гірку збудована 1835-1836 роках. У ХІХ - початку ХХ століть збудовані нові кам’яні братські корпуси, будинок намісника, Михайлівські готельні корпуси.
1786 року згідно указу Катерини ІІ була проведена реформа управління церковний майном, відповідно до якої Михайлівський Золотоверхий монастир потрапляє до І категорії, а з 1799 року настоятелем монастиря стає вікарій Київського митрополита за посадою з титулом «Чигиринський» (до 1920-х років). Після приходу радянської влади монастир закривають і грабують, а у 1934-1935 роках руйнують Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю, мури та деякі інші споруди. Готель, трапезну, братські келії та будинок намісника майже 75 років експлуатуються за іншим призначенням (гуртожитки, адміністративні офіси тощо).
Лише до 1500-річчя Києва у 1979-1980 роках реставровано та перетворено на музей колишню трапезну, а 1995 року розпочинається масштабна відбудова монастирського комплексу. Тоді ж церкві повернуто майже всю колишню територію монастиря за виключенням готельного комплексу. У травні 2000 року урочисто було освячено відбудований Михайлівський Золотоверхий собор.
Від освячення і до руйнації Михайлівського собору в ньому перебували мощі святої Варвари, які були привезені з Візантії дружиною засновника храму Варварою - донькою візантійського імператора. Поклоніння мощам святої Варвари було одним з обов’язкових у циклі відвідання київських святинь прочанами. Після руйнації і до освячення відновленого собору мощі зберігалися у Володимирському соборі Києва.
На території монастиря поховані київські князі Святополк ІІ Ізяславович (1113), його дружина Варвара, Святополк Юрійович (1190), туровський князь Гліб Юрійович (1196), митрополити київські Борецький Іов (1631) та Копинський Ісая (1640).
Нині монастирське життя в Михайлівському Золотоверхому монастирі відновлено, він відноситься до УПЦ-КП. Знаходиться монастир на Михайлівській площі.
