Ліцей міжнародних відносин №51

Зовнішній вигляд ліцею
Фото зруйнованої школи у часи війни

Ліцей міжнародних відносин № 51 - освітній заклад у Печерському районі міста Києва, за вулицею Пилипа Орлика, 13. Викладання здійснюється українською мовою. У ліцеї навчаються учні 1—11 класів, прийом за співбесідою. Навчання безкоштовне. Профілі підготовки (з 8-го класу): гуманітарний, історико-правовий і природничо-науковий.

Зміст

Історія

Ліцей міжнародних відносин № 51 є правонаступником середньої школи № 51, історія якої починається ще з 20-х років ХХ століття.

Згідно Наказу про відкриття єдиних трудових шкіл у місті Києві у 1919 році, на вулиці Пушкінській функціонувала 51-ша семирічна трудова школа з російською мовою викладання.

1926—1940

З 1926 року школа розміщувалась за вулицею Басейна, 1, на четвертому поверсі житлового будинку.

До 1933 року директором школи був Перельман Саул Петрович. У 1933 році директором 51-ї школи було призначено Урилова Тимофія Івановича. А через рік школу перемістили на вулицю Енгельса, 25. Це був житловий будинок і квартирні кімнати були не придатні для навчання учнів. Тимофій Іванович був активним ініціатором у будівництві нового шкільного приміщення. Шефи, Наркомат Внутрішніх Справ, надали велику матеріальну допомогу. Член парткому НКВС Ковилін очолив будівництво школи. І у 1936 році, на провулку Виноградний, 2 було зведено за типовим проектом №103 архитектором Е. Кодніром середню школу №51. В архітектурному довіднику зазначено: Шаблон:Quotation Але не прийшлося порадіти результату своєї праці Тимофію Івановичу Урилову – його перевели в іншу школу.

На посаду директора середньої школи №51 було призначено Скуратівського Давида Мусійовича, який відкрив нове приміщення 1-го вересня 1936 року.

1941—1967

У роки Другої світової війни у приміщенні школи був німецький шпиталь до 1943 р. Після звільнення Києва тут лікували ранених радянських воїнів та офіцерів.

Під час бомбардування Києва у 1944 році, у приміщення школи влучила бомба, яка зруйнувала праве крило будівлі (нині 17,18,19 кабінети).

У важкі повоєнні роки учителями та громадськістю було докладено багато зусиль по відбудові приміщення та налагодженню навчально–виховного процесу, доланню організаційних проблем. Очолити цю роботу було доручено Івановій Ганні Олексіївні. В школі створювалися нові навчальні кабінети, оснащувалися технічними засобами навчання, і у 1949 році діти знову заповнили класи.

Тут об’єднали дівчаток зі шкіл № 78, 82, 84, 89, 94. З різних навчальних закладів прийшли працювати й вчителі. Так почала працювати жіноча середня школа №51, директором якої стала Іванова Ганна Олексіївна.

У 1950 році, з 23 до 29 квітня, було проведено тематичне обстеження школи інспектором Міського відділу народної освіти І. Синицею та директором СШ №134 Бережним Д.Д. Шаблон:Quotation

У 1954 році до дівчаток 51-ої приєднали хлопчиків з 77-ої школи і оновлений навчальний заклад – середня школа № 51 – продовжив своє життя. А з 1958 року СШ №51 почала функціонувати як спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови.

Народ заліковував рани, нанесені війною. Країна ставила перед освітою нові завдання – посилити зв’язок школи з виробництвом, з практикою. Під керівництвом вчительки біології Маслової Ольги Василівни учні самі зробили інкубатор та виростили курей, про що була стаття у газеті «Вечірній Київ» від 1.04.1959 року.

У 60-х роках були створені столярні та токарні майстерні, автоклас, де хлопчики вчилися бути столярами, токарями, автослюсарями. В гаражі стояли дві вантажівки, на яких старшокласники вчилися їздити. Учні могли отримувати права.

Дівчата опановували професію швачки у справжній швацькій майстерні, у кабінеті домогосподарства вчилися бути економними, бережливими господинями.

51-ша стала середньою трудовою політехнічною загальноосвітньою школою. У період з 1963 по 1968 роки директорами навчального закладу працювали Різник Олексій Миколайович та Міронов Валентин Павлович.

1968—1999

У 1968 році на посаду директора школи була призначена Тамара Михайлівна Кіщук, яка 30 років самовіддано працювала в навчальному закладі. Тамара Михайлівна намагалася втілювати в життя всі досягнення передового педагогічного досвіду. Саме під її керівництвом школа стала лабораторією опрацювання методик оптимізації навчально-виховного процесу. Педагогічний колектив школи співпрацював з Академією педагогічних наук України та СРСР. Під її керівництвом 51-ша школа стала зразковим навчальним закладом не тільки в районі, а й в місті Києві.

За особливі успіхи у справі навчання та виховання підростаючого покоління школу було представлено у 1984 році на виставці досягнень народного господарства СРСР у Москві, нагороджено дипломом ІІІ ступеня.

З 1991 року СШ №51 стала школою–ліцеєм. Учні 1-х – 8-х класів займалися за програмою спеціалізованої середньої школи з поглибленим вивченням англійської мови. У старших класах було введено диференційоване профільне навчання, створені класи романо-германської філології та економ-бізнесу. Протягом багатьох років колектив школи підтримував міжнародні зв’язки з навчальними закладами США, Великої Британії, Польщі, Словаччини.

На базі школи працював Клуб Інтернаціональної Дружби.

Згідно наказу відділу освіти Печерської районної державної адміністрації м. Києва №286 від 12.11.1993 р. «Про відкриття закладів нового типу» розпочав свою діяльність Ліцей міжнародних відносин № 51.

17 листопада 1997 року Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор, під час свого візиту в Україну, вручив сертифікат про приєднання Ліцею до проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Його вірш «Візьмемось всі ми за руки» став основою Гімну Ліцею міжнародних відносин №51.

Період 90-х років в навчальному закладі був дуже насиченим по прийому зарубіжних делегацій та роботи у проекті асоційованих шкіл ЮНЕСКО.

З 1998 року по 1999 рік директором Ліцею працював Лятамбур Костянтин Миколайович.

2000—

З 2000 року колектив Ліцею міжнародних відносин № 51 очолює директор Шевцова Світлана Михайлівна.

Матеріально-технічна база

Оновлені предметні кабінети, 2 кабінети інформатики, комп’ютеризована бібліотека з окремою лінію виходу в Інтернет, 2 спортивних зали, актова зала, музей історії навчального закладу.

Джерело


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва