Леся Українка
Леся Українка (справж. Косач Лариса Петрівна; 1871–1913) – українська поетеса, драматург, перекладачка, літературний крити і громадська діячка. Дочка письменниці Олени Пчілки. Народилася у Новограді-Волинському. Одна із засновницб гуртка “Плеяда”, брала участь у діяльності Київського літературно-артистичного товариства, Українського клубу, товариства “Просвіта”, була близька до міської соціал-демократичної організації. Зазнала політичних переслідувань, цензурних утисків. Померла в м. Сурамі (Грузія), похована на Байковому цвинтарі в Києві. Авторка поетичних збірок “На крилах пісень” (1893), “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902); 20 драм, у т. ч. “Блакитна троянда” (1896), “Одержима” (1901), “Осіння казка” (1905), “Кассандра” (1907), “У пущі” (1897–1909), “Бояриня” (1910), “Лісова пісня” (1911), “Камінний господар” (1912); оповідань, перекладів з Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича та ін. Її чоловік – фольклорист і музикознавець К. Квітка записав з голосу Лесі Українки 220 народних мелодій.
Із Києвом пов’язана значна частина її життя. Вперше відвідала місто в 1876 р. з батьками. Під час наступних приїздів до Києва жила на вул. Стрілецькій № 15 і № 26, Фундуклеївській (тепер Б. Хмельницького, напроти Музею історії медицини України), на вул. Саксаганського (кол. Маріїнсько-Благовіщенська) № 97 (1899—1910 рр., з перервами, тут діє Музей Лесі Українки), № 101 (1911 і 1913 рр.), № 115 (у 1910 р.), вул. Тарасівській № 14 (у 1889 р.), вул. Вєтрова (кол. Назаріївській) № 21 (у 1895—1897 рр. і 1899 р.), Ярославів Вал № 32 (у 1907 р.). На останніх шести будинках вст. меморіальну дошки поетесі. У 1907 р. взяла шлюб з фольклористом К. В. Квіткою у Вознесенській церкві (тепер на Голосіївському проспекті № 54). У Києві встановлено пам’ятник (на площі Лесі Українки) і паркову скульптуру (у Міському Саду) Лесі Українки. Померла у м. Сурамі (Грузія). Похована на Байковому кладовищі. 1922 р. на її честь названо вулицю, 1961 р. — бульвар, 1965 р. — площу.
