Косий капонір

Загальний вигляд
Вхід до капоніра
Вхід до капоніра
Всередині музею
Учасникам польського повстання 1863-1864 меморіальна дошка

Косий капонір – один з капонірів Госпітального укріплення. Зведений у 1844-1846 рр. Знаходиться на схилах Черепанової гори під кутом до другого полігона і Північного фронту Госпітального укріплення. Збудований як доповнення до первісного проекту укріплення з метою посилення захисту північно-західного фронту. Діяв як самостійний артилерійський форт.

Напівпідземна казематована споруда підковоподібної у плані форми, врізана у контрескарп. Це найбільший капонір фортеці (довж. 36 м, завширшки 32 м). Стіни (завтовшки бл. 1,3 м) і склепіння цегляні та з каменю. У стінах прорізано гарматні амбразури (15) та бійниці для рушниць (6) для ведення косоприцільного вогню. Дах вальмовий, бляшаний, укладений по кам’яних плитах. На відміну від інших капонірів Його тильна частина розташована під кутом до головного валу, що визначило й назву – Косий капонір. Складався з одного центрального та 10 прилеглих до нього по периметру казематів, перекритих коробовим і хрещатим склепінням. Зв’язок капоніра з ровом укріплення здійснювався за допомогою схованої під земляним насипом потерни (шир. 1,80 м), перекритої напівциркульним склепінням. Озброєння капоніра складалося з п’яти коронад. Порохова камера містила бл. 1000 пудів пороху. В 50-х рр. ХІХ ст. капонір використовувався для зберігання військового спорядження та зброї. 1863 Київська інженерна команда здійснила перепланування капоніра у зв’язку з перетворенням його на політичну в’язницю. В 11 первісних казематах було влаштовано 4 одиночних і дві спільні камери, два карцери і караульне приміщення; встановлено ґрати і нари, закладено бійниці ескарпової стіни, частину рову огороджено палісадом.

З 1 червня 1863 р. Косий капонір почав функціонувати як військово-політична в’язниця, яку за жорстокий режим називали “Київським Шліссельбургом”. Тут могло перебувати одночасно понад 200 осіб. Першими його в’язнями були учасники польського повстання 1863 р. Тут біля ескарпу 2-го полігона було розстріляно командирів польських повстанських загонів Адама Зелінського, Владислава Тадеуша Раковського, Платона Крижанівського, Ромуальда Ольшанського, Адама Дружбацького. Формально капонір підпорядковувався фортечному штабу й був в’язницею Київського військового округу, однак, починаючи з 1863 р. і до громадянської війни, тут утримувалися й цивільні арештанти. Камери Косого капоніра були місцем ув’язнення саперів – учасників повстання у 1905 р., у тому числі їхнього керівника – підпоручика Бориса Жаданівського.

12 червня 1907 р. було розстріляно за вироком військового суду і поховано п’ять солдатів 41-го Селенгинського піхотного полку, 6 липня 1907 р. – шість солдатів і молодших унтер-офіцерів 21-го і 5-го саперних батальйонів – учасників збройного повстання. Тут утримувалися політичні в’язні Дмитро Ульянов (1904), Олександр Шліхтер (1908-09), Григорій Чудновський (1917) та ін. Через каземати Косого капоніра пройшли тисячі в’язнів різних політичних поглядів і національностей, партій, конфесій, соціальних верств, багатьох тут було страчено. Споруду охороняли до 43 нижчих чинів при двох офіцерах. 1918 р. в’язницю ліквідовано. У 1930 р. тут було організовано Історико-революційний музей “В’язниця. Каторга. Заслання” – філію Київського музею революції, з 1940 р. – філія Державного історичного музею УРСР. Під час Великої Вітчизняної війни музей зруйновано. 1967 р. розпочато реставраційні роботи. У вересні 1971 р. тут відбулося відкриття Державної історико-революційної пам’ятки-музею “Косий капонір”. З грудня 1991 р. він входить до складу Історико-архітектурної пам’ятки-музею “Київська фортеця”, 1970 р. на стіні встановлено меморіальну дошку з чорного мармуру на пошанування учасників польського повстання 1863-1864 рр. У травні 1993 р. поруч відкрито меморіальну дошку з червоного граніту з аналогічним написом польською мовою. 1971 р. встановлено меморіальну дошку з чорного мармуру на пошанування політичних в’язнів – борців проти самодержавства, розстріляних на території в’язниці у період з 1863 до 1917 рр. 1971 р. па подвір’ї біля підошви валу споруджено Меморіал учасникам революції 1905-1907 рр.

Джерела

Посилання


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва