Київський водогін

Перша звістка про Київський водогін з’являється у грамоті 1636 польського короля Владислава IV, якою дозволялося підвести джерельну воду до домініканського конвенту Св. Миколи та Київської академії на Подолі. 1668 прокладено підземні дерев’яні труби (висвердлені дерев’яні колоди-рури) від джерел, що витікали з-під Андріївської та Замкової гір. їх виявлено при розкопках 1974 на вулицях Борисоглібській та Покровській. 1748–49 арх. І. Григоровичем-Барським збудований перший локальний міський самопливний водогін. Вода до нього надходила по дерев’яних трубах з джерел, які витікали з-під Замкової гори, до водорозбірних колодязів (басейнів), розташованих поблизу магістрату на Контрактовій пл., у два фонтани Фролівського і до одного фонтана Братського монастирів (не збереглися), а також до фонтана “Феліціал” (пізніша назва – “Самсон і лев”), побудованого І. Григоровичем-Барським у ті самі роки (відновлений 1982). Одне з. джерел, яке витікало з-під Замкової гори на території Фролівського монастиря, функціонує і в наш час. Перші спроби подавати воду механічними засобами окремим відомствам належать до серед. 19 ст. Першу спробу буріння артезіанської свердловини зроблено 1844–47 в одній з фортечних веж Києво-Печерської фортеці, але воду в ній не виявили. 1855 побудовано локальний водогін з двома паровими насосами і забором води з Дніпра для арсенальних майстерень (не зберігся; інж. Савін). 1857 на Шулявці побудовано локальний водогін для Кадетського корпусу з забором води із запруди на р. Либідь і подачею її паровими насосами в баки, що розміщувалися на території корпусу (не зберігся). Розбудова міста, зростання його населення, часті пожежі та збільшення шлункових захворювань викликали необхідність централізованого загальноміського водопостачання. 1870 р. Міська дума надала концесію інженер-полковнику О. Струве на постачання міста очищеною водою з забором її з


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва