Київське братство

Національна громадська організація київського міщанства, включало також духівництво, частину української шляхти, кохацтво. Київське Богоявленське братство виникло у 1615 році. До складу Київського братства входив Братський монастир.

У Київське братство вступив з козацьким військом гетьман Петро Сагайдачний, який заповів Братській школі частину свого майна. Братство займалося питаннями просвіти, книгодруку, боролося проти полонізації та насаджування католицизму. З ініціативи Братства в Україні була відновлена православна церковна ієрархія.

Київське Богоявленське братство відкрило Братську школу, з якою 1632 року об’єдналася школа Києво-Печерської Лаври, що поклало початок Києво-Могилянській колегії (див.Київська академія).

Київське братство утримувалося за рахунок пожертв і внесків своїх членів. Матеріальну підтримку отримувало воно й від російського уряду.

Київське братство припинило своє існування у 1730-х роках.

Окремі дослідники вважають, що Київське братство, на відміну від іншіх братств того часу, наприклад, Львівського, не мало чітких ознак громадської організації, а згодом взагалі перестало існувати, ставши тотожним Братському монастирю.

До наших часів не дійшло діловодство Київського братства, в той час, коли по Львівському братству зберіглося чимало свідчень. Щодо заснування Братства дійшла лише більш пізня копія т.зв. «Упису», що містить помилки і дефекти. Під цим документом немає точної дати та списку засновників, окрім окремих осіб (близько 50). Тому дослідники вважають датою складання документу 1615 рік з огляду на осіб, які згадуються в тексті (патріарх Константинопольський Тимофій) або зустрічаються серед підписантів. З тексту цього «Упису» випливає, що головним завданням Братства було створення монастиря і через його посередництво «розмноження христианських чеснот», далі — організація школи, створення шпиталю та інше. «Уписні браття», як їх називають документи, — ті, що підписувалися під «Уписом» і тим самим приймали на себе «нижей описанныє повинности и порядки», мали обов’язок фінансувати своїми жертвами поставлені Братством завдання і боронити їх всіми приступними засобами. Тих «повинностей і порядків» копія «Упису» на містить. В той же час Львівське братство згідно порядків 1585 року встановлювало для своїх членів обов’язки сходитися на братські засідання, платити складку до братської скарбниці, брати участь у братських відправах тощо.

Копія Упису, зроблена у ΧVΙΙΙ столітті, на жаль, не повна. Скопіювавши кілька десятків прізвищ, переписувачі реєстру зазначили, що "й інші незліченні до братства вписалися". Якого принципу вони дотримувалися, складаючи копію, невідомо. Першим, напрриклад, стоїть прізвище Петра Могили, вписане 1631 року, а набагато нижче - Захарії Копистенського, що вписався 4 січня 1616 року. Чи були більш ранні уписи, - тепер сказаи неможливо.

Серед тих, котрі вписалися до Братства, є представники Лаврського гуртка першого покоління - Захарія Копистенський, Тарасій Земка й інші, й другого (з кола Петра Могили) - сам Петро Могила, Ісайя Трофимович-Козловський, Софроній Почаський, Сильвестр Косов та інші. Вступаючи до Братства, його члени зобов’язувалися "до кінця днів своїх" подавати братству допомогу. Внески братчиків були різними, залежали від їхніх матеріальних статків. Так, Данило Стрибиль зобов’язався давати до скриньки Братства 10 золотих щороку, Григорій Дегиловський - коня або "камінь воску" (24 фунти), Іван Путята - "що буде можна" тощо. Істотним поштовхом для створення братства стає дарунок Гальшки Гулевичівни своєї садиби на Подолі з усіма її доходами «на монастир, на школу, дітям шляхетським і міським і на інші способи богоугодного життя, на збавеннє христианське і милосердні вчинки, на гостинницю странникам духовним» (на місці садиби зараз старий академічний корпус Києво-Могилянської Академії. Свій внесок у розвиток Братства зробили й інші представники української шляхти та очільники запорізького козатцтва. На ці кошти з’являється 1615-1616 роках Братський монастир та школа при ньому. Отже, до Київського братства, як і до інших братств України, входили як світські, так і духовні особи. Духовною й моральною основою його був Статут, який починався євангельським заповітом Ісуса Христа: "Сіє заповідаю вам, да любите один одного, по тому й пізнаю вас, що ви мої учні, якщо між вами буде любов". Цим духовним заповітом Братство керувалося в церковних і світських діяннях: "вихованє християнських учнів як духовних, так для примноження й укорінення християнських доброчинностей... для подавання наук корисних й навчання дітей народу християнського, так і мирських - для захисту вдів, сиріт і для надання допомоги різним збіднілим людям". Втім, Київсье братство було далеко не найпершим. Найстарішим було Львівське братство (1439). А наприкінці ΧΥΙ - на початку ΧΥΙΙ ст вже було близько 30 братств: Рогатинське, Самбірське, Острозьке, Галицьке, Кам’янець-подільське, Кременецьке, Красноставське, Стрятинське, Більське, Київське, Луцьке, Шаргородське, Немирівське, Вінницьке та інші. Братства керувалися у своїй діяльності братськими Статутами, які мало відрізнялися один від одного. Головною метою братств, за Статутом, було: "сохранєніє" й "умноженіє" правослів’я в умовах наступу ворожого католицизму. Керівним органом братств були загальні збори. Кожного разу перед розглядом насущних справ один із старших братів або всі разом співали "Достойно єсть". Потім зачитувалася заповідь братства про братолюбіє зі словами "Мир Христов да водворится в серцях наших" і братчики приступали до розгляду різних справ. Братолюбіє - основна засада братств, передбачала терпимість і шанобливе ставлення один до одного, спільне вирішення спірних питань; заборонялося сваритися, говорити голосно, перебивати одне одного. Обов’язковою була допомога всі, хто цього потребував, але тим, хто схибив безчесно або через пиятцтво, допомога не надавалась. Братчики допомагали не лише один одному, але й хворим, бездомним, калікам, сиротам. Статути засуджували митарство, пияцтво, сварливість. Тобто братства виконували роль і просвітників, і вихователів, і суддів.Члени братства не підлягали навіть суду єпископа. Лише братство могло винести вердикт стосовно свого члена. Вплив братства і його контроль за виконанням християнських моральних постулатів поширювалися на всіх мирян і духівництво міста. Тобто братства коригували суспільні відносини, намагалися обмежити економічну й духовну владу Церкви, її втручання в громадське життя. Братства складалися переважно з людей світських, але для підтримки християнської моралі в суспільстві вони встановлювали певні союзи з духовенством, влаштовуючи при своїх церквах монастирі спільного життя по чину св. Василія, де кожен, не маючи нічого свого, повинен був турбуватися про ближнього, його дух і "ревность до Бога". На відміну від інших монастирів, справами братського монастиря керував не ігумен, а братство через обраних старших братів. Вони відали організаційними справами й скарбницею, яка відкривалася лише на спільних братських засіданнях; наглядали за будівництвом, красою й чистотою монастирських церков (ктитори); відали шпитальними домами, які утримували хворих, бідних, знедолених (шпитальні дозорці), і, нарешті, наглядали за школою ("дозорці школьниє да оглядают науки й справи дидаскалові"). Братські монастирі набувають ім’я Учительних, що свідчить про те, що шкільна наука стає для братств першорядною. Учительні монастирі, за статутами братств, основною метою мали "школьного ученія распространєніє, милості потрибуючих учнів прокормлєніє і друкарських сосудів сохранєніє".


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва