Київська духовна академія

Київська духовна академія – єдиний в дорадянській Україні вищий духовний православний навчальний заклад. Розташовувалась на території Братського Богоявленського монстиря. Заснована в 1819 р. на базі Києво-Могилянської академії. На чолі академії стояли ректор, а також конференція і правління. Верховний нагляд за академією мала Комісія духовних училищ, з 1839 р. – Синод, з 1884 р. – київський митрополит. Тут одержували освіту не тільки майбутні священики, але й світські діячі науки і культури. Термін навчання – чотири роки, програма поділялася на три частини – богословську, церковно-історичну і церковно-практичну. Академічна рада мала право надавати наукові богословські ступені. Число студентів сягало 200. У 1837-1912 рр. при духовній академії видавався щотижневий популярний журнал з питань релігії «Воскресное чтеніе»; 1860-1919 рр. – щомісячник «Труды Кіевской духовной академіи», який друкував праці з широкого кола наукових проблем – релігієзнавства, археології, історії, літературознавства, краєзнавства тощо; 1861-1917 рр. – журнал «Кіевскія епархіальныя вѣдомости».

У другій пол. XIX – на поч. XX ст. Київська духовна академія набула значення відомого наукового центру, з нею пов’язані життя та діяльність багатьох відомих учених, церковних і громадських діячів, письменників, композиторів та інших діячів культури. Велику роль в її розбудові як осередку церковної науки і просвіти відіграв Євгеній (Болховітінов) (1767-1837) – митрополит Київський і Галицький (з 1822 р.), вчений-просвітитель, історик, громадсько-культурний діяч. У грудні 1823 р. під його головуванням почала роботу Конференція (Рада) академії, яка приймала іспити, присуджувала ступені – студента, кандидата, магістра і доктора богослов’я. Як попечитель митрополит доклав чималих зусиль для вдосконалення навчального процесу, розвитку наукової роботи, спираючись на історичні традиції та науковий потенціал цього уславленого навчального закладу. Він повернув до академії з Петербурга Інокентія Борисова (1800-1857) – богослова, історика церкви, визначного проповідника, який 1830 р. став ректором, 1837 р. заснував популярний тижневик “Воскресное чтеніе” (виходив при академії до 1912 р.). Разом вони стояли біля початків широкої дослідницької, літературної і перекладацької роботи православного духівництва, яке виховувалось у стінах Київської академії. Митрополит пожертвував значні кошти для нагородження за кращий дослідницький твір, підтримав оновлення академічного хору, сприяв будівництву нового корпусу академії, заповів їй свою бібліотеку, яка була одним з найбагатших приватних зібрань того часу.

У Київській духовній академії викладали: В. Аскоченський – історик, хоровий диригент, видавець; М. Булгаков – видатний богослов, академік РАН, митрополит Московський, автор “Історії російської церкви” в 13-ти томах; О. Булгаков – викладач курсу історії й розгляду західних сповідань, професор; О. Глаголєв – професор кафедри єврейської мови і біблійної археології, протоієрей церкви Миколи Доброго на Подолі; С. Голубєв – історик, професор кафедри історії церковного розколу, автор фундаментальних праць про П. Могилу, Київську духовну академію; В. Екземплярський – професор кафедри морального богослов’я; В. Завитневич – історик, археолог, професор кафедри російської церковної історії; М. Ковальницький – професор кафедри церковної історії, у 1898-1904 – ректор академії і настоятель Братського монастиря; П. Кудрявцев – професор кафедри історії філософії, голова Київського релігійно-філософського товариства; П. Лашкарьов – історик, професор церковного права; Ф. Лебединцев – професор церковної історії, засновник, редактор і видавець часопису «Кіевская старина»; І. Малишевський – професор церковної історії; О. Новицький – філософ, автор підручників з психології та логіки; М. Петров – літературознавець, історик літератури, етнограф, музеєзнавець, член-кореспондент Петербурзької АН, академік УАН, викладач курсу естетики і теорії словесності, історії західних літератур, завідувач Церковно-археологічного музею КДА, автор фундаментальних праць з історії української літератури XVII-XIX ст.; К. Попов – професор кафедри патристики; В. Рибинський – професор кафедри священної історії Старого Заповіту, інспектор КДА; П. Терновський – історик церкви. професор; Ф. Титов – професор церковної історії, редактор «Кіевскихъ епархіальныхъ вѣдомостей», протоієрей, настоятель Андріївської церкви; П. Юркевич – філософ, професор та багато інших. Майже всі вони були випускниками КДА. Викладачі академії одночасно працювали і в інших навчальних закладах Києва – університеті, на Вищих жіночих курсах, у гімназіях тощо, були активними громадсько-культурними діячами.

У 1872 р. при академії засновано Церковно-археологічне товариство (з 1901 р. – Церковно-історичне та археологічне), яке ставило своїм завданням розробку богословської науки, науково-дослідну роботу в галузі церковної історії, збирання, вивчення і збереження пам’яток церковної старовини та історії, для чого заснувало перший в Російській імперії Церковно-археологічний музей. Праці його членів друкувалися в «Трудахъ Кіевской духовной академіи», які зажили слави поважного наукового часопису широкого профілю. 1915 р. до складу товариства входило 175 членів. Деякі викладачі академії були співзасновниками і членами Історичного товариства Нестора-літописця, що діяло при університеті: О. Андрієвський, О. Булгаков, С. Голубєв, В. Завитневич, П. Лашкарьов, П. Лебединцев, І. Малишевський, В. Певницький, М. Петров, П. Терновський, Ф. Титов та ін.

Київську духовну академію закінчили також К. Воблий – економіст, статистик, економгеограф, академік УАН, заслужений діяч науки УРСР; С. Гулак-Артемовський – композитор, співак, актор, драматург; Т. Кезма – філолог-арабіст, педагог, перекладач, автор першого в Україні підручника арабської мови; П. Козицький – композитор, педагог, музикознавець, заслужений діяч мистецтв УРСР; О. Кошиць – хоровий диригент і композитор; П. Лебединцев – історик, археолог, протоієрей Софійського собору у Києві, редактор «Кіевскихъ епархіальныхъ вѣдомостей»; В. Липківський – визначний церковний діяч, один із засновників і митрополит УАПЦ; І. Нечуй-Левицький – письменник; Ю. Сіцинський – історик, археолог, етнограф, музейний діяч; Н. Шараївський – співзасновник УАПЦ, архієпископ Київський та багато інших видатних діячів.

У січні 1918 р. через бої за Київ та економічну скруту академія припинила навчання, відновлене за часів гетьманату. У липні 1918 р. згідно з новим статутом було введено автономію академії, вільний вибір її професорсько-викладацького складу і ректора. У цей час тут навчалося 182 студенти. Із встановленням 1919 р. у Києві радянської влади духовну академію спочатку відселили з садиби монастиря і змусили перейти на приватні квартири. У 1920 р. академію було ліквідовано.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва