Киселевського І. Г. будинок

Загальний вигляд
Східний фасад
Південний фасад
Реконструкція

Будинок Киселевського І. Г. – власний будинок, що належав купцю першої гільдії, останньому київському війту Івану Григоровичу Киселевському, який після пожежі 1811 р. використовував будівлю як готель для приїжджих. Розташований на вулиці Григорія Сковороди, 9. Збудовано ймовірно наприкінці 1780-х рр., принаймні у 1790 р. він вже існував. Автором міг бути губернський архітектор Олексій Елдезін, або хтось з його помічників. За майже 200 років існування первісну структуру будинку, як наслідок численних перебудов, майже повністю втрачено. Споруду одну з перших в Києві було зведено у стилі раннього класицизму.

Будинок був головною спорудою садиби, що мала дерев’яні та один кам’яний флігелі, паркан з воротами в бік Набережно-Микільської вулиці. В плані він являв собою простий прямокутник, що виходив на вулицю довгим (на дев’ять вікон) фасадом. Підвал мав окремий вхід знадвору, його кам’яні льохи зі склепінням збереглися донині. У першому поверху було переважно господарче призначення. В його західній частині знаходилися сходи на другий поверх. Цю частину поверху займало склепінчасте приміщення з окремим широким входом з подвір’я. Залишки склепінь та вхідного отвору виявлені в натурі зондажами. Решту площі поверху займали десять “покоїв”. На другому поверсі розміщувалося житло господарів. Воно складалося з трьох світлиць та великої зали, стіни і стелі за традицією були розмальовані. Для опалення на другому поверсі було влаштовано три голландські печі й один коминок. З боку подвір’я знаходився довгий балкон, до якого вели двері з сіней та зали. Ще до пожежі його перероблено на комору.

Фасади суворо витримані в стилі раннього класицизму. Стіни першого поверху рустовані, другого – гладкі. Цікавим елементом були імітовані вікна першого поверху. В місцях, де внутрішнє планування не дозволяло зробити віконний отвір, необхідний за схемою фасаду, влаштовували такого ж розміру нішу, на полі якої білою фарбою на темно-синьому тлі малювали хрестовину вікна. Вікна другого поверху прикрашені трикутними та пласкими сандриками. Вирішення фасадів “безордерне”, спрощене. Разом з тим, його внутрішнє планування зберегло чимало традиційних місцевих рис, що робить пам’ятку неординарним прикладом поєднання традиційного плану споруди з класицистичним вирішенням фасадів.

Споруда неодноразово перебудовувалася. Після пожежі 1811 року на місці балкона з’явилася типова для Подолу галерея на кам’яних колонах (опис 1848 р.). З часом вона зникла. Найбільш руйнівною виявилася реконструкція 1886 року, коли було повністю змінено внутрішнє планування, з’явилися прибудови. У 1984 р. пам’ятку передано Подільській експедиції Інституту археології АН України.

Джерела

  • Київ. Енциклопедичний довідник, К.:УРЕ, 1986, с. 456
  • Київський державний міський архів, ф. 1, оп. 2, спр. 81.
  • Центральний державний військово-історичний архів СРСР, ф. 349, оп. 18, спр. 3029.
  • Андрій Реутов. Споруда раннього класицизму. // Пам’ятники України. 1987. №4, ст. 27-28


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва