Кирилівська психіатрична лікарня

Кирилівська психіатрічна лікарня, Київська міська психіатрічна лікарня №1 імені академіка І.П.Павлова, Київський міський центр психічного здоров’я.

Лікарня веде свою історію з 1786 року, коли на території ліквідованого Кирилівського монастиря відкрилися будинок для інвалідів та богадільня. У 1803 році до монастиря переводять з Подолу будинок для божевільних, заснований 1770 року. У психіатричному відділенні лікарні було тоді лише 25 місць (1850 - 60, 1913 - 600).

Для розміщення богадільні для її потреб переобладнують колишні монастирські споруди - трапезну (невдовзі будівлю розібрано), будинок намісника, келії та інші будівлі. У 1804-1805 роках збудовані перші кам’яні будівлі Кирилівських богаділень на північній бровці схилів верхнього майданчика Кирилівської гори за проектами архітекторів А.І.Меленського, П.І.Спарро, Л.І.Станзані. Згодом до них додалися кілька нових лікарняних корпусів для утримання психічно хворих пацієнтів та фельдшерської школи (відкрита 1842 року, на її базі пізніше створено міське медичне училище №1), три з них у 1827-1830 рр. споруджено за проектом архітектора Й.Шарлеманя-Боде (зокрема, корпус пральні-сушильні, яку помилково вважають трапезною і сьогодні пристосували для богослужінь).

Після переносу 1835 року сюди ще однієї лікарні комплекс став багатофункціональним, лікарня була відкрита для всіх верств населення та надавала першу допомогу з різних хвороб, а не тільки психічних (наприкінці ХІХ сторіччя вона офіційно іменувалася Кирилівська губернська земська лікарня). Колись одноповерхові корпуси лікарні надбудували до другого поверху, проте, кількість хворих постійно збільшувалася, а санітарні умови погіршувалися. Лише завдяки зусиллям благодійниці - дружини київського генерал-губернатора, княгині К.О.Васильчикової, уродженої княжни Щербатової, - становище хворих трохи змінилося на краще. Так, у 1872-1876 рр. на благодійні кошти за проектом архітектора Ф.Геншведа з південно-західного боку від колишньої соборної площі монастиря було зведене ціле медичне містечко з 9-ти одно- і двоповерхових корпусів на мурованих фундаментах. Ще пізніше - 1902 року за проектом архітектора О.В.Кобелєва споруджено лікарняний морг з каплицею-покійницькою, а у 1912-1913 рр. за проектом В.Пласко з’явилася двоповерхова будівля акушерської клініки Жіночого медичного інституту

Лікарня утримувалась за рахунок плати пацієнтів (наприкінці ХІХ ст. - 7,5 рублів) та дотацій з міського бюджету. У 1911 році на 1 лікаря припадало 100 пацієнтів. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в стаціонарі лікарні перебувало 720 хворих, з яких 450 - психічно хворі, 200 - хворі на венеричні хвороби, 50 - хірургічні післяопераційні. Фінансів на утримання лікарні було обмаль, тому відділення її були переповнені, а персоналу постійно бракувало. Умови тодішнього утримання пацієнтів яскраво описав у своєму нарисі «Київський Бедлам» відомий російський письменник О.Купрін.

У радянський час територія лікарні була перебудована (до її нового статусу переобладнано різнопрофільні старі корпуси, а у 1960-х роках з’явилися нові 5-ти та 8-ми поверхові лікарняні корпуси) та перепрофілювали в однотипну установу, що спеціалізується на психічних хворобах. При лікарні функціонували психіатрічні та неврологічні клініки Київського психоневрологічного інституту (згодом - Институт нейрохірургії), до 1935 року тут також знаходився Психіатрічний технікум.

Лікарня стала базою для наукових медичних установ психіатрічного профілю. З лікарнею пов’язана діяльність С.Штейберга (з 1865, першого київського лікаря-психіатра), доктора медицини Є.П.Рудиковського, професорів Є.А.Копистинського, В.М.Гаккебуша, А.Л.Абашева-Константиновського, дійсного члена Академії медичних наук СРСР Б.М.Маньковського, академіка АН УРСР В.П.Протопопова, заслуженого діяча науки Я.П.Фрумкіна та інших.

Розташована лікарня за адресою - вул.Фрунзе, 103.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва