Земляні укріплення цитаделі з бастіонами

Схема фортеці з позначенням бастіонів
На Семенівському і Рождественському бастіонах
Схема бастіону
Зритий вал

Земляні укріплення цитаделі з бастіонами – комплекс земляних укріплень, збудованих у ХVIII ст. навколо Старої Печерської фортеці. Появу в європейському оборонному будівництв: укріплень бастіонного типу викликане вдосконаленням вогнепальної зброї якій не змогли протистояти середньовічні оборонні мури. В Україні бастіонні укріплення набувають поширення у першій пол. ХVII ст. Києво-Печерська фортеця належить до етапу розвитку фортифікаційного мистецтва нового часу, пов’язаного із застосуванням земляних укріплень без кам’яного облицювання.

Головний вал цитаделі у плані має форму неправильного півкола, що впирається кінцями в круті берегові схили. До нього входять 10 бастіонів: Рождественський (на Дальніх печерах), Семенівський, Олексіївський (поруч з Московською брамою), Андріївський, Кавалерський, Успенський (поруч з Арсеналом), Петрівський, Спаський (поблизу церкви Спаса на Берестові), Павлівський та крайній північно-східний Олександрівський напівбастіон. З урахуванням топографічних особливостей і необхідності збереження споруд Печерського монастиря декілька бастіонів (Рождественський, Семенівський, Спаський, Павлівський) набули неправильних у плані абрисів; подвійні куртини з равелінами зведено лише на чотирьох північно-західних фронтах (між Спаським, Петрівським, Успенським та Кавалерським бастіонами). Замість равелінів на південно-західному боці від Васильківської брами до Московської брами влаштовано високий передовий вал – контргард, а на крайньому південному виступі височини – дальній та ближній ретраншементи тенального абрису (не збереглися). Для посилення контролю з боку Наводницької балки на її схилах наприкінці XVIII ст. створено два великі земляні люнети, що існують й тепер.

Висота головного валу на площині складала бл. 6 м, на схилах – понад 20 м, товщина валу біля підошви – 30 м. Перед валами були сухі рови бл. 40 м завширшки і 5–6 м завглибшки (засипані). Зв’язок між територією фортеці й ровами забезпечувався за допомогою мурованих тунелів – сортій (містилися у правому фасі Спаського бастіону, в куртинах поміж Петрівським і Успенським, Кавалерським і Олексіївським бастіонами). За ровами існував передовий рубіж – гласис з прикритим шляхом для ведення прицільного обстрілу (загальна ширина до 100 м). На валганг, або дорогу поверх валів (завширшки до 6 м), потрапляли по спадистих площинах-апарелях, розташованих у межах бастіонів. Для захисту залоги фортеці із зовнішнього боку валгангу створювалися земляні бруствери (заввишки 2 м, завширшки 3 м). Похилі площини валу – ескарпи та контрескарпи мали крутість до 45° і залежно від висоти складалися з кількох уступів (до чотирьох). Вали та бастіони споруджені з утрамбованих шарів суглинку завтовшки 40–50 см. Валганг підсипався щебенем, відкоси валу одерновувалися, а його підошви додатково закріплювалися дерев’яним палісадом. Гармати розміщували переважно в межах бастіонів, з яких вели фронтальний та фланговий обстріл. Для цього в брустверах влаштовували щілини-амбразури, а на щипцях – наріжних рогах бастіонів – підсипали спеціальні площини – барбети. Досить добре збережені бастіонні укріплення цитаделі є частиною унікального фортифікаційного комплексу Київської фортеці.

Джерела

  • Київ. Енциклопедичний довідник
  • Меньшов Д. П. Старо-Киевская и Печерская крепости. К., 1913
  • Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. Київ: «КИЙ», 1997
  • Ситкарева О. В. Киевская крепость ХVIII–ХІХ вв. К. , 1997
  • Трегубова Т. А. К истории развития Печерска в Киеве // Строительство и архитектура. 1979 – №6


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва