Заболотний Володимир Гнатович

Заболотний Володимир Гнатович — один із найвидатніших українських архітекторів, засновник і президент Академії архітектури України.

Народився 11 вересня 1898 року в с. Карань на Полтавщині (тепер с. Турбалівка Київської області) в родині народного майстра золотих справ Гната Павловича. Згодом родина Заболотних переїхала до Переяслава-Хмельницького.

1919 року він успішно закінчив гімназію, 1921 року вступив до Українського архітектурного інституту в Києві. Тоді ректором був архітектор Д. Дяченко — лідер необарокового українського стилю в архітектурі (кінця ХІХ — початку ХХ ст.). 1924 року інститут було об`єднано з Інститутом пластичних мистецтв та створено Київський художній інститут (КХІ). Проектування студіював у майстерні П.Альошина — вихованця петербурзької Академії мистецтв, послідовника класицизму. У визначенні його ідейно-творчої позиції певну роль відіграла Асоціація революційних митців України (АРМУ), створена 1925 року і очолювана ректором інституту І. Вороною, яка оголосила, що “нова доба — доба соціалізму — витворить свій стиль і свої, властиві йому форми”1. А формувалася вона під впливом конструктивізму, пов’язаного з діяльністю Об’єднання сучасних архітекторів — ОСА, очолюваного О. Весніним, яка запроваджувала в архітектуру теорію функціонального призначення будівель, передову техніку і нові матеріали, економічність, графічно прості форми без деталей.

Творча позиція В. Заболотного студентської пори яскраво виявилася в його дипломному проекті профілакторію «Кинь-Грусть» на 500 місць. Вирішений у простих геометричних формах і дещо революційно-романтичний за загальним виглядом, цей твір являє собою функціонально досконалий, композиційно стрункий і виразний за образом санаторний комплекс, поєднаний з природним оточенням. 1927 року Володимир Гнатович успішно захистив цей проект, одержав звання архітектора-художника і був залишений викладачем КХІ. Водночас почався перший етап його самостійної діяльності.

Ще в навчальний період брав участь у конкурсах на проекти Палацу культури в м. Ростові-на-Дону (1925, V премія, співавтор) і Київської кінофабрики (1926, ІІ премія). Водночас у майстерні О.Вербицького розробляв робочі креслення Київського залізничного вокзалу, спорудженого в 1929-1933 роках. Першими творами молодого архітектора були конкурсні проекти Палацу Уряду УРСР (V премія) і житлового масиву “Промінь” у Харкові (1928, співавтор П. Юрченко).

Наприкінці 20-х — початку 30-х років В. Заболотний викладав архітектурне проектування в КХІ та Київському інженерно-будівельному інституті. Одночасно був головним архітектором Державного інституту проектування міст — ДІПРОМІСТ. Його науковці розробляли тоді концепцію соціалістичного міста, що передбачала усуспільнення побуту і колективні форми життя. Виходячи з цієї концепції, Заболотний створив проект м. Комінтернівська. У проекті територія міста поділена на промислову, житлову рекреаційну та інші зони. Житлова — була забудована однотипними комбінатами для дорослих і дітей шкільного віку. Комбінат складався з двох видовжених житлових корпусів і розміщеного між ними компактного блоку їдальні-спортзалу, з’єднаних критими переходами. Вирішений у простих геометричних формах, за загальним виглядом він подібний на двокорпусне судно-катамаран (1930, співавтори М. Гречина, М. Холостенко, П. Юрченко). Одночасно за проектами В.Г. Заболотного споруджуються Палац культури металургійного заводу в Дніпродзержинську і будинок Облспоживспілки у Вінниці.

Другий етап діяльності В. Заболотного охоплює другу половину 30-х — першу половину 40-х років. 1934 року столицею України став Київ, де було вирішено спорудити Урядовий центр. Оголосили конкурс на його проект. В. Заболотний взяв участь у цьому конкурсі: він разом з П. Юрченком і В. Онашенком створює проект Урядового центру (1935).

У 1935-1936 роках В. Заболотний разом із своїми учнями з КІБІ проектує і споруджує в Парку піонерів м. Києва технічний, агробіологічний та військовий павільйони та театр ляльок й кінотеатр. Тоді ж за його проектами на вулицях Великій Васильківській (Червоноармійській) і Трьохсвятительській споруджено два багатоквартирних будинки.

Найкращим твором В.Г. Заболотного цього періоду його творчості є Будинок Верховної Ради в Києві (1936-1939).

Незабаром після звільнення Києва від німецької окупації (1943) В. Заболотний повернувся в Україну. Почався третій етап його творчої діяльності. Центральна магістраль столиці й прилеглі квартали, як і забудова багатьох інших населених місць, були зруйновані. Перед українськими архітекторами постала проблема грандіозної відбудови. 1945 року, за ініціативою і під керівництвом В. Заболотного, на базі філіалу АА СРСР (1944), створено першу в історії України Академію архітектури в Києві. Він був обраний її президентом.

Започатковане у філіалі проектування широко розгорнулося в Академії і було пов’язане з відбудовчим періодом. В. Заболотний брав у ньому активну участь. Відповідно до своєї ідеї розвитку національних архітектурних традицій він разом з В. Лазаренком створює проект облицювальної кераміки (1945, І премія), конкурсні проекти індустріально збірних одноповерхових житлових будинків для Донбасу (1948), а також споруджує зі шлако-бетону будинки селища «Будівельник» у Дніпропетровську (1949-1950, співавтори Я. Штейнберг, І. Граужис). Ця його ідея втілена також в архітектурі значної частини забудови м. Нової Каховки, спорудженого за проектами Академії (1951-1954).

Наприкінці цього періоду Заболотний разом з М. Гречиною, Н. Чмутіною та іншими, створює проект Будинку Укоопспілки в Києві. На жаль, будинок споруджено частково і в невдало спрощених формах (1955-1957).

Не можна не згадати і експериментального проекту “Агроміста”, розробленого в 1940-х роках за ініціативою М.С. Хрущова і під керівництвом В.Г. Заболотного. Автори прагнули втілити в цей твір ідею максимального наближення селян до міських умов, розвиваючи традиції народного будівництва.

Творча діяльність Заболотного відзначена орденами та медалями колишнього Союзу та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Башкирії. 1953 року ВАК надала йому вищого наукового ступеня — доктора архітектури.

1956 року в державі відбувся перехід на індустріально-збірне будівництво. Академію архітектури було реорганізовано в Академію архітектури і будівництва УРСР — АБіА, президентом якої став інженер-будівельник А. Комар. Тоді ж В. Заболотного обрали дійсним членом української та союзної АБіА. 1957 року він очолив відділ історії українського мистецтва при президії АБіА УРСР, створений за його ініціативою. Так розпочався останній період його діяльності. Відділ визначив своїм завданням узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над “Програмою з історії українського мистецтва”, що окремими розділами охоплювала всі його види (К., 1956). За цією програмою, спираючись на мистецтвознавчі здобутки минулого і власні дослідження, протягом 1957-1962 років у відділі створені: однотомник “Нариси з історії українського мистецтва” (К., 1962) і авторський рукопис шеститомної “Історії українського мистецтва” (з ілюстраціями).

3 липня 1962 року В.Г. Заболотний помер. А 1963 року АБіА було ліквідовано. Підготовку перших п’яти томів завершив Науково-дослідний інститут теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури (НДІТІА) в Києві, а шостого тому — науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР. Загальну редакцію виданого в 1966-1971 роках шеститомника здійснила очолювана М.П. Бажаном Головна редакція УРЕ.

Шеститомник високо оцінила культурно-мистецька громадськість, а український уряд 1971 року нагородив В. Заболотного (посмертно) та інших найактивніших авторів Державною премією ім. Т. Шевченка.

Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі в Києві. На його могилі споруджено монументальний пам’ятник. У Переяславі-Хмельницькому, в будинку його батька, створено “Музей академіка В. Заболотного”.


Джерела

  • Інтернет-видання


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва