Друга Світова війна (підготовка)
Сили, що розв’язали Другу Світову війну, задовго до її початку готували вигідні для агресорів стратегічні та політичні позиції. Період підготовки до війни розглядається дослідниками від 1933 року (прихід у Німеччині до влади фашистів) і до 1 вересня 1939 року (початок війни).
Ситуація у світі у 1930-ті роки
В 1930-х рр. у світі утворилося два головних очаги військової небезпеки: Німеччина — у Європі, Японія — на Далекому Сході. Німецький імперіалізм, що посилювався, під приводом ліквідації несправедливостей Версальської системи став вимагати переділу світу на свою користь. У Німеччині в 1933 році до влади прийшла терористична фашистська диктатура, що спиралася на підтримку великого німецького капіталу. Для захоплення нових ринків фашистська програма завоювання світового панування передбачала перетворення Німеччини на центр гиганської колоніальної імперії, влада і вплив якої поширювалися б на всю Європу та найбагатші райони Африки, Азії, Латинської Америки, масове знищення населення у захоплених країнах, особливо в країнах Східної Європи.
Реалізацію цієї програми фашистська верхівка планувала розпочати з країн Центральної Європи, поширивши її згодом на весь континент. До переділу світу й встановлення «нового порядку» прагнули таклж імперіалісти Італії та Японії. Таким чином, плани гітлеровців та їх союзників складали суттєву загрозу не тільки для для малих країн Європи, а й для СССР, Великобритании, Франции, США. Однако правлячі кола західних держав, прагнучи спрямувати рух німецьких загарбань в бік СРСР, під виглядом «невтручання» і «нейтралітету» проводили по суті політику поплічниства фашистським агресорам. Вони робили ставку на взаємне виснаження СРСР і гітлеровської Німеччини у затяжній та винищувальній війні.
Французька правляча верхівка, підштовхуючи у передвоєнні роки гітлерівську агресію на Схід, разом з тим відчувала небезпеку нового німецького вторгнення, шукала тісного військового союзу з Великою Британією, посилювала східні кордони шляхом будівництва «лінії Мажіно» та розгортання збройних сил проти Німеччини. Уряд Великої Британії прагнув зміцнити британську колоніальну імперію та посилав війська і сили флоту в її ключьові райони (Близький Схід, Сінгапур, Індія). Проводячи у Європі політику поплічництва агресорам, уряд Н.Чемберлену аж до початку війни та у її перші місяці сподівався на змову з Гітлером за рахунок СРСР. У випадку агресії проти Франції воно розраховувало, що французькі збройні сили, відвернувши агресію спільно з англійськими експедиційними військами і з’єднаннями англійської авіації, забезпечать безпеку британських островів. Правлячі кола США перед війною підтримуали Німеччину економічно і тим самим сприяли відтворенню німецького військового потенціалу. З початком війни вони були змушені дещо змінити політичний курс і по мірі розширення фашистської агресії переходити до підтримки Великої Британії та Франції. СРСР в обстановці зростання військової небезпеки проводив політику, спрямовану на зупинку агресора і створення надійної системи забезпечення миру. 2 травня 1935 у Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємну допомогу. 16 травня 1935 СРСР уклав договір про взаємодопомогу з Чехословаччиною. Одночасно радянський уряд здійснював комплекс заходів, спрямованих на укріплення оборони країни, розвиток її військово-економічного потенціалу.
Агресивні дії Німеччини та її союзників наприкінці 1930-х
У 1930-х рр. гітлерівський уряд розгорнув дипломатичну, стратегічну і економічну підготовку до світової війни. У жовтні 1933 Німеччина залишила Женевську конференцію з роззброєння 1932—1935 та заявила про свій вихід з Ліги Націй. 16 березня 1935 Гітлер порушив військові статті Версальського мирного договору 1919 і ввів у країні загальний військовий обов’язок. У березні 1936 німецькі війска зайняли демілітаризовану Рейнську зону. У листопаді 1936 Німеччина і Японія підписали «Антикомінтернівський пакт», до якого у 1937 приєдналася Італія. Активізація агресивних сил імперіалізму призвела до низки міжнародних політичних криз і локальних воєн. В результаті агресивних війн Японії проти Китаю (почалася у 1931), Італії проти Ефіопії (1935—1936), німецько-італійської інтервенції в Іспанії (1936—1939) фашистські держави посилили свої позиції у Європі, Африці, Азії.
Використовуючи політику «невтручання», що її проводили Велика Британія та Франція, фашистська Німеччина у березні 1938 захопила Австрію («аншлюз») і стала готувати напад на Чехословаччину. Чехословаччина мала добре підготовлену армію, що спиралася на міцну систему прикордонних укріплень; договори з Францією (1924) та з СРСР (1935), які передбачали військову допромогу цих держав Чехословаччині. Однак уряд Е.Бенеша не прийняв допомогу СРСР. В результаті Мюнхенської угоди 1938 правлячі кола Великої Британії та Франції, які підтримувалися США, зрадили Чехословаччину, погодившись на захоплення Німеччиною Судетської області, розраховуючи таким чином відкрити фашистській Німеччині «шлях на Схід».
Напркінці 1938 правлячі кола фашистської Німеччини почали дипломатичний наступ на Польщу, створивши так звану данцигську кризу, сенс якрї полягав у тому, щоби під прикриттям вимог про ліквідацію «несправедливостей Версаля» у відношенні вільного міста Данцига здійснити агресію проти Польщі. У березні 1939 Німеччина повністю окупувала Чехословаччину, створивши маріонеткову фашистську «державу» — Словаччину, захопила в Литви Мемельську область і нав’язала Румунії кабальний «господарський» договір. Італія у квітні 1939 окупувала Албанію. У відповідь на розширення фашистської агресії уряди Великої Британії та Франції з метою захисту своїх економічних і політичних інтересів у Європі надали «гарантії незалежності» Польщі, Румунії, Греції та Турції. Франція до того ж дала зобов’язання військової допомоги Польщі у випадку нападу на неї Німеччини. В квітні — травні 1939 Німеччина денонсувала англо-німецьку морску угоду 1935, разірвала укладене у 1934 угоду про ненап з Польщею та уклала з Італією так званий Стальний пакт, згідно якого італійський уряд зобов’язався допомагати Німеччині, якщо вона вступить у війну з західними державами.
Радянсько-британсько-французькі та радянсько-німецькі переговори 1939 року
У такій обстановці британський і французький уряди під тиском громадської думки, через побоювання подальшого посилення Німеччини та з метою тиска на неї вступили у переговори з СРСР, які відбулися влітку 1939 у Москві. Однак західні держави не пішли на укладання запропонованої СРСР угоди про спільну боротьбу проти агресора. Пропонуючи СРСР взяти односторонні зобов’язання допомоги будь-якому європейському сосіду у випадку нападу на нього, західні держави хотіли втягнути СРСР у війну проти Німеччини сам на сам. Переговори, що тривали до середини серпня 1939, не дали результатів через саботаж Парижем і Лондоном радянських пропозицій. Ведучи московські переговори до зриву, британський уряд разом з тим вступив у таємні контакти з гітлеровцями через їхнього посла у Лондоні Г. Дірксена, намагаючись досягти угоди про переділ світу за рахунок СРСР.
Провал московських радянсько-британсько-французьких переговорів зумовив позицію радянського керівництва на пошук контактів з Німеччиною з метою відтягти початок військових дій між ними. Укладений 23 серпня 1939 радянсько-німецький договір закріпив прагнення обох держав до відтермінування зіткнення між ними. Цю угоду додавав таємний протокол, зміст якого став відомий лише через 50 років - про розподіл сфер впливу між СРСР і Німеччиною у Східній Європі. Так, було домовлено про поділ Польщі (по лінії Нарев-Вісяч-Сан) і перехід до СРСР країн Балтії (без Литви), Північної Буковини і Бессарабії. Після спільної окупації Польщі, СРСР і Німеччина підписали ще один договір «про дружбу і кордон» (28.09.1939), яким уточнювали лінію спільного кордону між ним. За цією угодою Литва потрапила, за невеликими виключеннями, у сферу інтересів СРСР, натомість Люблинське воєводство та кілька польських територій де-факто окуповані Німеччиною закріплювалися за нею. Підписання радянсько-німецьких угод припинило чинність раніше укладених СРСР угод про взаємну допомогу з іншими країнами (Польщею, Францією тощо).
Військовий потенціал країн напередодні війни
Напередодні Другої Світової війни німецький фашизм шляхом форсованого розвитку військової економіки створив потужний військовий потенціал. У 1933—1939 видатки на озброєння збільшилися більш ніж у 12 разів і досягли 37 млрд. марок. Німеччина виплавляла у 1939 22,5 млн.т сталі, 17,5 млн.т чавуну, видобувала 251,6 млн.т вугілля, виробляла 66,0 млрд. квт/год. електроенергії. Однак за рядом видів стратегічної сировини Німеччина залежала від імпорту (залізна руда, каучук, марганцева руда, мідь, нафта і нафтопродукти, хромова руда). Чисельність збройних сил фашистської Німеччини на 1 вересня 1939 досягала 4,6 млн.чол. На озброєнні знаходилося 26 тис. орудій і мінометів, 3,2 тис. танків, 4,4 тис. бойових літаків, 115 бойових кораблів (у тому числі 57 підводних човнів).
Стратегія німецького верховного командування базувалася на доктрині «тотальної війни». Її основний зміст складала концепція «блискавичної війни», згідно якої перемога мала бути здобута у найкоротший термін, до повного розгортання противником його збройних сил і військово-економічного потенціалу. Стратегічний план німецько-фашистського командування полягав у тому, щоби, прикриваючись обмеженими силами на Заході, напасти на Польщу й швидко розгромити її збройні сили. Проти Польщі були виставлені 61 дивізія і 2 бригади (у тому числі 7 танкових і близько 9 моторизованих), з яких 7 піхотних і 1 танкова дивізії підійшли після початку війни, всього — 1,8 млн. чол., понад 11 тис. орудій і мінометів, 2,8 тис. танків, близько 2 тис. літаків; проти Франції — 35 піхотних дивізій (після 3 вересня підійшли ще 9 дивізій), 1,5 тис. літаків.
Польське командування, розраховуючи на гарантовану Великою Британією і Францією військову допомогу, очікувало вести оборону у прикордонній зоні та перейти у наступ, після того як французька армія і британська авіація активними діями відволекуть німецькі сили з польського фронту. На 1 вересня Польща встигла мобілізувати та зосередити війська лише на 70%: було розгорнуто 24 піхотні дивізії, 3 гірськострілкові бригади, 1 бронемотобригада, 8 кавалерійських бригад і 56 батальонів національної оборони. Польсткі збройні сили мали понад 4 тис. орудій та мінометів, 785 легких танків і танкеток та близько 400 літаків.
Французький план ведення війни проти Німеччини у відповідності з політичним курсом і воєнною доктриною французького командування, що проводилися Францією, передбачав оборону на «лінії Мажино» і вступ військ у Бельгію та Нідерланди для продовження оборонного фронту на Північ з метою захисту портів і промислових районів Франції та Бельгії. Збройні сили Франції після мобілізації нараховували 110 дивізій (з них 15 — у колоніях), всього 2,67 млн. чол., близько 2,7 тис. танків (у метрополії — 2,4 тис.), понад 26 тис. орудій і мінометів, 2330 літаків (у метрополії — 1735), 176 бойових кораблів (у тому числі 77 підводних човнів).
Велика Британія мала сильні ВМФ і ВПС — 320 бойових кораблів основних класів (у тому числу 69 підводних човнів), близько 2 тис. літаків. Її сухопутні війська складалися з 9 кадрових і 17 територіальних дивізій; вони мали у розпорядженні 5,6 тис. орудій і мінометів, 547 танками. Чисельність британської армії складала 1,27 млн. чол. В випадку війни з Німеччиною англійське командування планувало зосередити основні зусилля на морі й направити до Франції 10 дивізій. Надавати суттєву допомогу Польщі англійське та французьке командування не передбачали.
Джерела
- Велика Радянська Енциклопедія
