Дорошенко Петро Дорофійович

(1627 — 19.11.1698) — визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду, онук М. Дорошенка. Здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови.

Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 як козак і писар Чигиринського полку. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І. Виговського. В 1660 як полковник Чигиринський П.Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. В 1663-64 — генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665 — полковник Черкаського полку.

10.10.1666 правобережні полковники вибрали П.Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. В 1665-66 П.Дорошенко був змушений розбити двох претендентів на гетьманську булаву — В. Дрозденка і С. Опару. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, П.Дорошенко при підтримці київського митрополита Й. Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин — т.зв. серденята (з турецької — відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини П.Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, П.Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.

Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир’я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П.Дорошенко вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об’єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На поч. 1669 Дорошенко при допомозі запорожців під проводом І. Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар. Відсутністю Дорошенка у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові на основі Глухівських статей 1669 проголосили гетьманом Д. Многогрішного.

В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12.03.1669 у Корсуні). Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно; Українська Православна Церква зберігала автономію у складі Константинопольського Патріархату; українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну.

У вересні 1670 Дорошенко був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М. Ханенком. Протягом 1671 призначений Дорошенком наказним гетьманом О. Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і загонів М. Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Дорошенока розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Дорошенко, турецький султан Мохамед IV і кримський хан Селім-Гірей, здобула фортецю Кам’янець (тепер м.Кам’янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672. Укладання Бучацького договору, за яким Польща вимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир’я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.

В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д. Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І. Самойловича, якого 17.3.1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли мсто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кари-Мустафи, яка змусила І. Самойловича і московські війська відступити. Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка.

Авторитет Дорошенка почав падати серед українського населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Дорошенко вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Дорошенко склав гетьманські клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності І. Самойловича і І. Ромодановського, віл чого Дорошенко рішуче відмовився. Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в с. Сосниці (тепер Чернігівська обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-82 Дорошенко жив у Вятці. Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, де і помер.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва