Голосіївська пустинь

У 1541 році Голосіїв згадується як володіння Видубицького монастиря, які згодом перейшли до Києво-Печерської Лаври. У 1617 році Голосіїв вже згадується як хутір Голосіївський.

У 1631 році тоді ще архімандрит Києво-Печерської лаври, а пізніше Митрополит Київський Петро Могила збудував у цьому монастирському володінні церкву на ім’я св. Великомученика Іоанна Сочавського, який походив з рідної йому Молдавії, а також дім для себе, розбив сад та заклав монастир (зараз більшість цієї території входить до складу ботанічного саду Національного аграрного університету, а на меншій - відновлюється колишній монастир). Як вже зазначалось, монастир знаходився серед великого масиву лісу, який також належав до Лаври.

Наступники Петра Могили теж багато зробили для розбудови та прикрашання монастиря, перетворивши його на заміську резиденцію. У 1780-х роках архімандритом Варлаамом Ясинським було споруджено церкву на ім’я преподобних Варлаама та Іосафа Індійських, 1764 року - третю дерев’яну церкву на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». Голосіївська пустинь підлягала Лаврі до 1786 року, коли в єпархії в Україні було введено духовні штати. З цього часу обитель отримала ставропігію зі штатом третьокласного монастиря і була передана у безпосереднє управління колишньому Києво-Печерському архімандриту Зосимі Вальковичу до самої його смерті, яка сталася 13 березня 1793 року.

Через сім років після смерті Зосими Валькевича у 1800 році Голосіївський монастир зі штатом монахів було скасовано і всі землі разом з господарчими будівлями були приписані знову до Лаври. Через віддалене розташування київські митрополити обирали його переважно для свого літнього перебування. Особливо любив цю обитель митрополит Філарет Раіч-Амфітеатров, який брав участь у будівництві тут кам’яної церкви на ім’я Покрова Пресвятої Богородиці. Крім того, митрополит Філарет побудував тут дерев’яні келії, кам’яні дім митрополита, кухню і трапезну з глибоким склепінчастим льохом, кам’яну огорожу, заложив скит. Цегляна однобанна Покровська церква із західною дзвінницею (1848-1850) і будинок митрополита (1840) були запроектовані єпархіальним архітектором П.Спарро у перехідних формах від класицизму до російсько-візантійського стилю.

1852 року пустинь названо Свято-Покровською, а її старовинний дерев’яний храм св. Іоанна Сочавського перейменовано на церкву Ікони Пресвятої Богородиці "Живоносне Джерело". Будівельними роботами у 1860 - поч. 1870-х роках (надбудова цегляних келій, спорудження з дерева келійного та готельного корпусів) керував лаврський ієромонах Євкарпій (в миру - інженер Наумов). У кінці ХІХ століття замість розібраних дерев’яних зводяться двоповерхові цегляні келії за проектом Є.Єрмакова. Він також розробив варіанти проекту нового дерев’яного храму на місці старої церкви св. Іоанна Сочавського (проект не реалізовано). Найбільш масштабною та останньою за часом спорудою ансамблю стала цегляна церква в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (1910-1912), вирішена архітектором Є.Єрмаковим у вигляді хрещатого п’ятибанного храму з пишним пластичним оздобленням у формах московсько-ярославської архітектури XVI-XVII столітть.

Сформований протягом трьох століть ансамбль Голосіївської пустині у кінці ХІХ - на початку ХХ століть займав витягнуте у широтному напрямку, наближене до прямокутника велике подвір’я (площею близько 20 га), обнесене суцільною цегляною огорожею з виділеними щипцями головною (західною) і економічною (південною) брамами. Композиція ансамблю відповідала принципам центрально-осьової симетрії: навпроти головної брами стояла Покровська церква, за нею - будинок митрополита, далі, посеред подвір’я, з незначними зсуненнями відносно центральної осі - храм Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці. Інші житлові і господарські споруди (бл. 10) оточували по периметру подвір'я, прикрашене садками і квітниками. 1905 року тут було влаштовано водогін, що постачав воду із струмка, який протікав поблизу.

У радянський час монастир було закрито (1926) і його територія використовувалася для інших цілей, зокрема, у 1920-1930 роки тут було зведено кілька споруд аграрного університету, в тому числі і за рахунок руйнації колишніх монастирських. Зрештою, до кінця ХХ сторіччя з монастирських будівель "дожив" лише літній будинок митрополитів.

Після здобуття Україною незалежності, у 1991 частину монастирських земель повернули церкві (зараз його територія майже дорівнює дореволюційній) і тут був заснований скит Лаври. З 1996 року - окремий, Свято-Покровський чоловічий монастир.

У 1994-1995 роках інститутом «Укрпроектреставрація» було розроблено проектні пропозиції щодо регенерації ансамблю і відновлення у первісному вигляді церкви Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (арх. В. Хромченков, О. Нікітіна). У 1997-1998 роках АТ «Київпроект» виконало проект відновлення комплексу споруд Голосіївської пустині (арх. Г. Гречина). Окрім того, поряд із фундаментами церкви Живоносного Джерела (зі східного боку) збереглася частина старовинного монастирського цвинтаря з могилами преп. Олексія та преп. Парфенія, відомого старця та духівника.

На сьогодні вже відновлено храм Іоанна Милостивого, відновлюється храм на честь ікони Божої Матері "Живоносне Джерело", монастирське кладовище, келії, огорожа, господарські споруди. При монастирі діє заміський скит Різдва Богородиці у Церковщині.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва