Гнилецький монастир

По Обухівському шосе, за Китаєвим, між селами Пирогів, Лісники й Чапаєвка (Віта Литовська) знаходиться малознана киянами мальовнича місцевість Гнилеччина або Гнилець (Церковщина), де існує мережа підземних печер, подібних лаврським. За писемними джерелами тут, у монастирському селі іноді, під час Великого посту, усамітнювався для щирої молитви преподобний Феодосій Печерський.

На межі XI і XII століть у цій місцевості виникає чоловічий Пречистенський або Гнилецький (з варіантами Глущенський і Глинецький), як його прозвали місцеві жителі, монастир, заснований, ймовірно, тими ченцями Києво-Печерської обителі, які полюбляли усамітнене життя. Вони спочатку влаштували підземні церву та келії, а в XII столітті спорудили наземний мурований храм в ім’я Пресвятої Богородиці.

Батиєва навала 1240 року завдала обителі великої шкоди, але її було відновлено. Проте після сплюндрування нападниками чи то хана Адигея (1416 рік), чи то хана Менглі-Гірея (1482 рік) вона припинила своє існування, а місцевість вкрилася густим лісом. Перша офіційна згадка про неї міститься в датованій початком XVI століття грамоті митрополита Київського Йосифа II Солтана, якою право тимчасового володіння цією місцевістю, що перебувала у власності київського митрополітанського дому, надавалося Видубицькому монастиреві. Право постійного володіння нею цей монастир отримав від українських гетьманів Богдана Хмельницького, Юрка Хмельницького та Петра Дорошенка. Увесь цей час залишки Богородицької церкви поступово розбирали місцеві жителі для господарських потреб. Ділянка землі, де ці залишки зберігалися, іменувалася в народі Церковищем, від якого і походить більш пізня назва місцевості - Церковщина.

Після упорядкування в Україні духовних штатів Гнилеччина (Церковщина) 1786 року відійшла до казни. Відродження тут обителі ознаменувалося спорудженням у 1900-1902 роках за проектом єпархіального архітектора Є.Ф. Єрмакова дерев’яного (з наступним обкладенням його цеглою) храму в ім`я Різдва Пресвятої Богородиці. Поруч постали невдовзі братський корпус, поварня й пекарня. Так розпочав своє життя у Церковщині підпорядкований Богоявленському Братському монастирю Різдво-Богородицький монастир під назвою «Скит Пречистої». Його ченці частково розчистили печери й поновили стародавній печерний Феодосіївський храм, освячений 21 серпня 1905 року. А 17 липня 1907 року відбулося закладення біля печер ще одного храму в ім’я св. Миколая з бічними вівтарями на честь святих Антонія Печерського й Серафима Саровського.

Радянська влада існування скиту припинила десь після 1928 року. А до цього часу він «успішно» співіснував із влаштованою тут 1922 року колонією для малолітніх злочинців. За німецької окупації Києва обитель знову стала діючою, але так продовжувалося лише до кінця 1940-х років, коли у її приміщеннях розмістили спочатку лікарню, а з 1969 року - санаторій МВС УРСР «Вільний хутір», який функціонує тут і сьогодні.

Богослужіння у печерному Феодосіївському храмі відновилися 27 серпня 1999 року, в день вшанування пам’яті преподобного Феодосія. Його почали здійснювати по недільних і святкових днях ченці сусідньої Голосіївської пустині УПЦ МП, під церковним опікунством якої і перебуває нині колишня обитель. З метою заснування у Церковщині власного скиту вони домоглися 2001 року отримання у своє розпорядження незавершену на початку XX століття будівлю Миколаївської церкви.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва