Гмиря Борис Романович

Борис Романович Гмиря (1903 - 1969) народився у бідній родині на Сумщині. Після закінчення початкової школи 11-річним хлопцем пішов у найми. Заробляв на хліб, працюючи де доведеться. У 1930 р. вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, а згодом - до Харківської консерваторії. Навчався вокалу у відомого педагога П. Голубєва, послідовника школи славнозвісного Федеріко Бугалмеллі. Водночас почав виступати на сцені Харківського оперного театру.

Творчий шлях митця у 1939 - 1957 рр. пов'язаний з Київським академічним театром опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. В багатогранному оперному доробку Б. Гмирі окреслилися центральні жанрові напрями - героїко-епічний, психологічно-філософський і трагедійний, у яких найрельєфніше розкрилося вокальне й акторське обдарування співака. Серед кращих партій - Тарас ("Тарас Бульба" М. Лисенка), Кривоніс ("Богдан Хмельницький" К. Данькевича), Сусанін ("Іван Сусанін" М. Глинки), Мельник ("Русалка" О. Даргомижського), Собакін ("Царева наречена" М. Римського-Корсакова), Мефістофель ("Фауст" Ш. Гуно), Нілаканта ("Лакме" Л. Деліба).

Борис Романович Гмиря - співак-філософ, унікальне явище в українській і світовій музичній культурі. Його називали "Великим Борисом", талант - дивовижним, голос - абсолютним басом, а звукову місію - ідеальною й ніким не перевершеною донині. Вокальна спадщина співака вражає не лише своїм обширом, а надто культурою, манерою виконання, божественним впливом на душу та серце людини. Він - соліст Харківського (1936) і Київського (1939 - 1957) театрів опери та балету, народний артист СРСР (1951), лауреат Державної премії СРСР (1952), нагороджений орденом Леніна (1960).

Праця на оперній сцені доповнювалася концертною діяльністю. У репертуарі Б. Гмирі близько 600 камерних вокальних творів, серед яких 75 арій з опер і 515 романсів відомих українських, російських і зарубіжних композиторів, народні пісні. До творчої спадщини митця належать також 150 рукописів науково-популярних та мистецьких статей, зошити-щоденники за 30 років, листи, нотні записи, партитури з композиторськими присвятами. Все це зберігає і пропагує родина співака в його музеї-архіві у Києві.

Остання пісня, яку Борис Гмиря вже не проспівав, має символічну назву - "Останній промінь згас" (слова М. Кічури, музика П. Сениці). Розкриті ноти цієї пісні так і залишилися на роялі митця. Піснею "Чуєш, брате мій" у виконанні капели бандуристів уся Україна і світ прощалися з великим співаком. Борис Гмиря понад усе любив Україну, для неї він жив і творив, у її благословенній землі на Байковому цвинтарі у Києві він і спочиває.


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва