Ге Микола Миколайович

Микола Миколайович Ґе (15 лютого (27 лютого) 1831, Вороніж — 1 червня (13 червня) 1894, хутір Іванівський, нині с. Шевченка Бахмацького району Чернігівської області) — російський і український живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен.

Життя і творчість митця пов'язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Брат Миколи Ґе — Григорій Ґе (псевдонім «Григір Лядава»; 1830—1911) — український і російський культурний і громадський діяч, історик-краєзнавець, прозаїк, публіцист і драматург (у тому числі автор п'єс українською), що жив на Півдні України — у Миколаєві та Херсоні.

Батько художника Микола Осипович — онук французького емігранта, що залишив батьківщину ще у XVIII ст.

У 1840 році дев'ятирічного хлопчика відвезли до Києва, де його було зараховано до Київської першої гімназії. Художній талант хлопця проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету. Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв.

Дев'ятнадцятирічний Ґе прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком. Дуже скоро він став в опозицію до бюрократичних порядків та художньої рутини, які панували в навчальному закладі в часи репресії. За словами Миколи Миколайовича, після від'їзду Брюлова в Італію вихованням молоді займалися малообдаровані художники, а викладання зводилося до навчання ремеслу — освоєння суми технічних навичок. Офіційно Ґе був учнем Петра Васильовича Басіна, проте справжнім своїм вчителем він вважав Карла Брюллова.

У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Спочатку Ґе відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії. У Парижі на Миколу Миколайовича сильне враження справили Салон 1857 року та виставка творів Поля Деляроша. У Римі він познайомився з О. Івановим.

У 1861 році він працює над картиною «Тайна вечеря», яку виставляє в 1863 році на осінній виставці Академії мистецтв у Петербурзі. Робота викликала активні дискусії в тогочасному суспільстві. За «Тайну вечерю» Ґе отримав звання професора.

Після відносного успіху картини «Тайна вечеря», Ґе повертається до Італії (Флоренція) та продовжує працювати над біблійними сюжетами. У цей самий час Микола Миколайович знайомиться з Олександром Герценом. У 1867 році було завершено його портрет, який вважають однією із найвдаліших робіт Ґе.

Картини другого закордонного періоду не отримали схвальних відгуків у Петербурзі. Картини «Вісники Воскресіння», «У Гетсиманському саду» не приймають на виставку. Це змушує Ґе повернутися до Росії та залишити біблійну тематику.

У цей час він стає одним із ініціаторів заснування Товариства пересувних виставок. Ґе намагається бути ближче до російського суспільства, тому звертається до історії. До двухсотліття від дня народження Петра І він пише картину «Петро І допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» (1871). Картину було виставлено на Першій виставці Товариства передвижників. Також Ґе пише роботи: «Катерина ІІ перед гробом імператриці Єлизавети» (1874), «Цар Борис та цариця Марфа» (1874), «О. С. Пушкін у селі Михайловському» (1875).

1876 року Ґе переїжджає до села в Чернігівській губернії. У творчості він повертається до біблійної тематики.

У 1882 році він познайомився з Львом Толстим, ідеї якого справили на художника велике враження. Ґе був солідарним із Толстим зокрема й у прихильності до простого народу, селян. Микола Миколайович стає частим гостем у Ясній поляні. Починає серію ілюстрацій до «Нового євангелія» Толстого. У 1884 році було завершено портрет Л. Толстого.

Роботи останнього періоду творчості Ґе, за деякими винятками, також не знайшли схвальних відгуків сучасників. Картини «Суд синедріона», «Христос і Пілат» були заборонені для експонування. Щодо останньої, Ґе розумів, що картину не зрозуміють у Росії. Та її було показано на виставках Європи, Америки, але й там вона не знайшла прихильників.

Ґе проводив бесіди з учнями Київської малювальної школи Миколи Мурашка, також роз'яснюючи їм свої роботи. Серед його улюблених учнів були С. Костенко, В. Замирайло, А. Курєнной, Г. Бурданов, С. Яремич, Л. Ковальський, Г. Дядченко, І. Пархоменко. Вони робили самотність художника після смерті його дружини легшою, допомагали в хатніх справах, у роботі. Відомо, що Степан Яремич, згодом визнаний мистецтвознавець і художник, позував, підв'язаний мотузками до імпровізованого хреста, для останньої і найтрагічнішої картини його вчителя — «Розп'яття», яка стала своєрідним реквіємом майстру.

Микола Миколайович Ґе помер 1 червня 1894 року.


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва