Галицька синагога

Будівлю було споруджено за первісною адресою: Скомороський провулок, 7. Провулок утворився на початку ХХ століття при розплановуванні території так званих «арештантських городів», назва — від малої річки Скоморох (нині у колекторі). Цю садибу з 1909 року орендувала у міста Галицька єврейська громада (назва громади - від розташованої поблизу Галицькой площі з Єврейським базаром, нині Перемоги площа). Тут протягом 1909-1910 років було споруджено цегляний корпус синагоги. Роботи здійснив цивільний інженер Федір Олтаржевський, підрядчик — голова господарчого правління синагоги Я. Файбішенко. Будинок двоповерховий, декорований з елементами романського стилю, з великою двохсвітною молитовною залою і галереєю.

У 1920-х роках синагога діяла під назвою «Бейс-Яков». Релігійна громада налічувала близько 750 членів.

14 вересня 1930 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК) «на прохання трудящих» ухвалив закриття синагоги. Будинок передали Головним електричним майстерням (завод «Транссигнал») для розширення виробництва. До фасаду синагоги, що аж до кінця 1990-х років використовувалася як їдальня, було прибудовано одноповерховий вестибуль. У 1960-х роках Скомороський провулок поглинутий територією заводу і скасований.

4 березня 1992 року Президент України Л. М. Кравчук підписав Указ «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна». Та лише у 2001 році завдяки зусиллям головного рабина України Яакова-Дов Блайха почався процес повернення синагоги єврейській громаді. У 2002 році під керівництвом Володимира Пінчука та архітектора Юрія Бозова почались реставраційні роботи, які були закінчені навесні 2004 року. Будівельні роботи були спонсовані Єврейською Агенцією. Після закінчення реставрації приміщення синагоги слугує домом для навчального центру «Мдраша Ціоніт».


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва