Вітовт Кейстутович

Вітовт (Витовт, Вітаутас; 1350 — 27.10.1430) — Великий князь Литовський (1392-1430), син Кейстута.

В 1370-76 брав участь у походах проти Тевтонського ордену, а 1372 — на Москву. Виступав проти умов Кревської унії 1385, боровся за політичну незалежність Литви від Польщі. За угодою, укладеною в 1392 в Острозі Вітовт був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства.

Ліквідував на території України найбільші удільні князівства — Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і Подільське та створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне Поділля був змушений передати Ягайові. Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з Українського Причорномор’я.

12.8.1399 литовські війська на чолі з Вітовтом були розбиті татарськими загонами у битві над Ворсклою, але в 1420-х рр. Вітовт все ж зайняв Поділля і зумів розширити свої володіння до Чорноморського узбережжя. Будував на південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець Каравул, Білгород, Хаджібей.

Протягом 1406-08 здійснив три походи у Московське князівство, встановивши в 1408 кордони між Литвою і Московією по р.Угрі.

Вів тривалу війну проти Тевтонського ордену. В 1410, в ході «Великої війни», Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-українські війська, які завдали поразки німецьким рицарям в Грюнвальдській битві 1410.

В сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в т.ч. і в Україні, магдебурзьке право. В 1413 уклав з Польщею «Городельську унію 1413 року», яка обмежувала права і привілеї української шляхти у Великому князівстві Литовському. 15.11.1415 за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі Константинопольського Патріарха митрополитом Київським і Литовським Григорія Цамблака.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва