Видубицький монастир

Георгієвський собор

Видубицький монастир засновано у другій половині ХІ сторіччя сином князя Ярослава Всеволодом. Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Центр композиції монастиря — Георгіївський собор. На території монастиря також зберіглася Михайлівська церква, споруджена у 1070 — 1088 рр., відновлена у 1766 — 1769 рр., архітектор М. Юрасов.

Легенда

Одна з легенд розповідає про те, як князь Володимир Великий охрещував київських язичників. Без жалю звелів він знищити ідолів, що стояли на горі неподалік від княжого палацу, і яким сам нещодавно приносив жертви. А колишнього покровителя княжої дружини Перуна - дерев`яного ідола з золотими вусами і посрібленою головою - утопити в Дніпрі. Перуна, прив`язаного до коня, виволокли до річки і кинули у воду. Проте, важелезний ідол не потонув, а поплив за течією. Налякані язичники йшли берегом і зі сльозами благали: «Видибай, Боже». Місце, де Перун «видибав», тобто виплив, - стали називати Видубичі, і перший київський митрополит Михаїл заснував там церкву, щоб перешкодити створенню на цьому місці язичницького капища.

З історії монастиря

Заснування

Історія монастиря починається з печер, які знаходяться неподалік від нього, на Звіринці (див. статтю Звіринецькі печери). Вважають, що тут був підземний монастир задовго до прийняття християнства Володимиром. Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснувавши новий монастир і назвавши його Видубицьким - за назвою місцевості. Тут, біля Видубицького урочища, була переправа через Дніпро, де «видибали» за допомогою «дубів» - човнів із суцільного дуба.

З часом печери перетворилися на своєрідний підземне кладовище Видубицького монастиря, а власне монастирське життя повністю перейшло у наземну частину. Монастир, збудований на поверхні, спершу був дерев`яним, тому від цього періоду його існування нічого не залишилося через часті пожежі. У 1054 році Ярослав Мудрий, роздаючи землі своїм синам, подарував урочище Видубичі наймолодшому сину Всеволоду. Новий господар взяв на себе обов`язки ктитора (покровителя) монастиря і в 1070 році, вдячний Богові за народження сина, почав тут будівництво кам`яної церкви. Оскільки монастир стояв понад самою річкою, нову церкву присвятили Архістратигу Михаїлу - захиснику від водної стихиї.

ХІІ-ХІІІ ст.

На початку ХІІ сторіччя монастир стає центром літописання. У 1116 році тут було завершено ігуменом Сильвестром другу редакцію всім відомої «Повісті временних літ». Автором багатьох літописних статей кінця ХІІ сторіччя був видубицький ігумен Андріан. А князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку, що сприяло літописанню.

Видубицький монастир брав активну участь у політичному житті Київської Русі. Саме тут, біля Михайлівської церкви, за традицією збиралося на рать руське воїнство. В 1094 році тут відбулося примирення князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава перед їхнім спільним походом на половців. Князі використовували монастир також і як в`язницю.

Будучі вотчиною Мономаховичів, Видубицький монастир постійно страждав через князівські чвари. Так 1169 року, під час нападу на Київ Андрія Боголюбського, загинуло близько тридцями місцевих ченців, які заховалися від нападників у печерах. Нападники поховали їх там живцем, засипавши землею всі входи (їх розкопали аж під час досліджень на початку ХХ сторіччя).

Наприкінці ХІІ сторіччя монастир спіткало нове лихо: Дніпро, руйнуючи берег, став наближатися до монастирських споруд. Ченці звернулися до князя Рюрика і той запросив для будівництва захисної підпірної стіни придворного архітектора П.Мілонєга, який у 1199-1200 роках збудував систему підпірних укріплень (так звана «Стіна Мілонєга»). Нажаль ця споруда була зруйнована природною стихією у XV-XVI сторіччях.

До середини ХІІІ сторіччя Видубичі лишаються головним князівським монастирем. Проте, поступово монастир втрачає свою значущість та перестає згадуватися у літописах. Знову ця назва з`явилася лише в актах XVI сторіччя. У той час церковна влада належала Константинопольській патріархії, проте, польські королі також брали активну участь в управлінні церкви. Як результат - ігумени монастиря все зазначене сторіччя були зайняті владнанням земельних справ.

XVI-XIX ст.

У 1596 році частиною православного духовенства було підписано Берестейську унію. Незважаючи на протести, монастир передають уніатам і там з`являється перший уніатський ігумен - Іосат Биковський, який мав гарні стосунки з місцевим православним духовенством. Ситуація змінилася з приходом 1610 року нового ігумена Антонія Грековича, якого зустріли вороже. Весь час свого перебування на посаді він відвідував монастир і місто зрідка. В одне з таких відвідань козаки схопили уночі та потопили у Дніпрі. На початку 1630-х років ворожнеча між православними та уніатами ще більше загострилася, і польський король Владислав IV визнав православну ієрархію у Речі Посполитій. У 1635 році монастир повернуто православним, а уніатську братію переведено до Гродненського монастиря.

Після приєднання України до Московського царства цар Олексій Михайлович підтвердив всі права і привілеї монастиря. Наприкінці XVII - початку XVIII ст. у монастирі з`являється кілька чудових споруд: Георгіївський собор, трапезна з храмом Преображення Господнього, а згодом дзвіниця.

У 1786 році Катерина ІІ своїм указом передала українські монастирі на утримання держави, а їхні володіння - до державної казни. Видубичі отримали статус монастиря другого класу і стали лікарнею для київських ченців. З цього часу частина території монастиря поступово перетворилася на кладовище, а продаж ділянок тут став одним з головних джерел прибутку монастиря.

ХХ сторіччя

Після встановлення в місті радянської влади, монастирю у 1924 році довелося «саморозпуститися». Цінні культові речі було конфісковано, трапезну перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а в братських келіях оселилися їхні сім`ї. Службу в Михайлівській церкві правили до 1936 року, поки комсомольці-активісти не розклали на монастирському дворі вогнище з іконостасів монастирських церков. Під час війни монастирські споруди не постраждали. Проте, 1967 року пожежа знищила все внутрішнє вбрання Георгіївського собору разом з колекцією стародруків. Після цього територію монастиря передали Інституту археології НАН України, а в монастирських храмах почалися реставраційні роботи.

У 2002 році комплекс монастирських споруд передано православній церкві. Тепер тут Видубицький Михайлівський чоловічий монастир Української православної церкви Київського Патріархату.

Споруди монастирського ансамблю

Архітектурний ансамбль монастиря відносно невеликий за площею, проте, дуже цікавий.

Михайлівська церква

Найстаршою спорудою монастиря, яка дійшла до нас є Михайлівська церква, закладена у 1070 році. Саме вона дала назву й всьому монастирю - Києво-Видубицький Михайлівський. Докладніше про церкву див. в окремій статті.

Георгіївський собор

Центральною домінантою монастирського ансамблю є бароковий Георгіївський собор, збудований у 1699-1701 роках на кошти Стародубського полковника М.Миклашевського. Докладніше про собор див. в окремій статті.

Трапезна палата

Навпроти головного входу до собору знаходиться трапезна палата з церквою Преображення Господня. Її було збудовано майже одночасно із собором і також на кошти Стародубського полковника. Трапезна споруджена «на рельєфі»: з боку соборної площі вона одноповерхова, а з боку саду має два поверхи та льох. Зовнішній та внутрішній вигляд споруди має характерні риси українського бароко - грушоподібний купол над вівтарною частиною церкви, ліпнина, сюжети розписів. Над головним входом до трапезної - герб Миклашевського.

Дзвіниця

Видубицьку дзвіницю було збудовано у 1727-1733 роках невідомим архітектором на кошти гетьмана Данила Апостола. Відпочатку вона мала бути надбрамною, але під час будівництва арка, на яку спиралася споруда, дала тріщину, і її терміново заклали. Для в`їзду до монастиря відтоді слугують ворота поруч з дзвіницею. Споруда була квадратною у плані та мала три яруси. На другому ярусі була церква св.Данила (тепер - церква св.Ілії Пророка), а на третьому - церковні дзвони (їх у 1788 році довелося демонтувати, оскільки дзвіниця похилилася). У 1829-1833 роках було проведено роботи з укріплення фундаментів і за проектом архітектора А.Меленського було надбудовано червертий восьмигранний ярус в стилі класицизму. Особливістю споруди є те, що всі її фасади мають різне оздоблення. У 1910-1913 роках до дзвіниці зробили двоповерхову добудову з боку в`їзду за проектом архітектора Є.Єрмакова (тепер ця прибудова використовується під ресторан-музей «Монастирська трапезна»).

Будинок ігумена

До дзвіниці примикає будинок ігумена, збудований у 1770 році архітекторами М.Юрасовим та П.Поповим. У 1896 році дерев`яний другий поверх будинку замінили мурованим (за проектом архітектора Є.Єрмакова), у такому вигляді будинок і дойшов до наших часів.

Братський корпус

Братський корпус знаходиться між Георгіївським собором і Михайлівською церквою, своїм торцом замикаючи соборний майдан. Збудований у 1851 році за проектом архітектора П.Спарро, у 1901 році другий дерев`яний поверх, що згорів під час пожежі, замінили кам`яним.

Криниця

За братським корпусом на терасі знаходиться криниця, яку збудовано ще 1711 року на розпорядження ігумена Лаврентія Горки у формах української дерев`яної архітектури. У 1978 році криницю відтворено архітектором П.Юрченком за гравюрою ХІХ сторіччя.

Некрополь

Біля Георгіївського собору та навколо Михайлівської церкви зберіглися окремі поховання чисельного колись некрополя монастиря. У 30-60 роки ХХ сторіччя більшість поховань була знищена. Тепер тут можна побачити могили Л.М.Яшвіля, учасника вбивства імператора Павла І, К.Д.Ушинського, відомого педагога, В.О.Беца, засновника вчення про вищу нервову систему, Є.І.Афанасьєва, професора медицини, Б. та В. Ханенків, фундаторів колекції музею, який зараз носить їхнє ім`я, а також склеп вченого-гідротехніка М.С.Лелявського (за проектом архітектора В.Городецького).

Місцевість: Видубичі. Станції метрополітену: Видубичі.