Вересаєв Вікентій Вікентійович

Вересаєв (справжнє прізвище - Смідович) Вікентій Вікентійович (1867 - 1945), прозаїк, літературознавець, критик.

Народився 4 січня (16 за н.с.) в Тулі в родині лікаря, який користувався великою популярністю і як лікар, і як громадський діяч. В родині було вісем детей.

Навчався Вересаєв у Тульській класичній гімназії. По завершенні навчання в гімназії у 1884 вступив до Петербурзького університету. У 1888 році закінчив курс кандидатом історичних наук і того ж року поступив у Дерптський університет (нині м.Тарту, Естонія) на медичний факультет. У студентські роки починає писати спочатку вірши, а згодом - оповідання і повісті. Першим друкованим твором був вірш «Раздумье», низка нарисів та оповідань були розміщені у «Всемирной иллюстрации» і книжках «Недели» П.Гайдебурова.

У 1894 році отримує диплом лікаря та кілька місяців практикує у Тулі під керівництвом батька, а згодом їде до Петербургу і поступає позаштатним ординатором у Барачну лікарню. Восени завершує велику повість «Без дороги», яка друкується у «Русском богатстве», де йому було запропоноване постійне співробітництво. В цей же час Вересаєв приєднався до літературного гуртка марксистів (Струве, Маслов, Калмикова та інші), підтримував тісні відносини з робітниками і революційною молоддю. У 1901 році був звільнений з Барачної лікарні за наказом міської влади і висланий з Петербургу. Два роки прожив у Тулі. Коли термін заслання закінчився, переїхав до Москви.

Відомість Вересаєву принесли «Записки врача» (1901), які були створені на автобіографічному матеріалі.

Коли у 1904 році розпочалася війна з Японією, Вересаєв як лікар запасу був призваний на військову службу. Повернувшися з війни у 1906 році, він описав свої враження у «Рассказах о войне».

У 1911 році з ініціативи Вересаєва було створено Книгоиздательство «писателей в Москве», яке він очолював до 1918. У ці роки виступав з літературознавчими і критичними дослідженнями («Живая жизнь», присвячена аналізу творчості Ф.Достоєвського і Л.Толстого). У 1917 був головою Худосвіткомісії при Московській Раді робітничих депутатів.

У вересні 1918 їде до Криму, розраховуючи прожити там три місяці, але змушений був прожити у Коктебелі, під Феодосією, три роки. За цей час Крим декілька разів переходить з рук у руки, письменнику довелося пережити багато складного. У 1921 році він повернувся до Москви. Завершує цикл творів про інтелегенцію: романи «В тупике» (1922) і «Сестры» (1933). Випустив низку книг, впорядкованих з документальних, мемуарних джерел («Пушкин в жизни», 1926-1927; «Гоголь в жизни», 1933; «Спутники Пушкина», 1934-1936). У 1940 році з’явилися його «Невыдуманные рассказы о прошлом». У 1943 році Вересаєву була присвоєна Державна премія. Вересаєв помер у Москві 3 червня 1945.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва