Велике князівство Литовське

Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське

Зміст

Виникнення Великого князівства (1236-1569)

В 1230-1240 рр. князь Міндовг об’єднав частину литовських племен у нову державу - Велике князівство Литовське. За Гедиміна (1316-1341) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства, утвердження спадковості князівської влади.

У XIV ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли смоленські, білоруські землі та українські - Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава офіційно називалась Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське. Більшість населення князівства становили слов’яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) і звичаї були панівними в князівстві.

Територія Великого князівства на початку XV ст. складала понад 900 тис.км² й простягалася від Чорного до Балтийського моря. Першою столицею держави було м. Новогородок (Новогрудок), а з XIV ст. — м. Вільно (Вільнюс).

Велике князівство у складі Речі Посполітої (1569-1796)

Зовнішні загрози, зокрема, з боку Тевтонського і Ливонського орденів, небезпека знімеччення Польщі і Литви вимагали від цих держав спільних зусиль. Після короткочасних об’єднань (1385, 1413, 1447 рр.), які сприяли розгрому Тевтонського ордену, була підписана Люблинська унія 1569 р., яка закріпила створення єдиної держави — Речі Посполітої.

Так, у 1385 р. у замку Крево (коло Мінську) було укладено угоду про особисту унію Литовської і Польської держав шляхом шлюбу польської королеви Ядвиги з великим внязем Литовським Ягайлом, що дозволило останньому коронуватися на польски йтрон під іменем Владислава ІІ. Після коронації Ягайло передав владу у Великому князівстві Литовсь­кому свому братові Скиргайлу (намісник у 1385-1392 рр.), а згодом, у 1392 р. великим князем Литовським призначив Вітовта — своего двоюрідного брата (великий князь у 1392-1430 рр.).

Персональна унія з Польщею зберігалася до смерті Ягайла у 1434 р та була поновлена у 1447 р. після обрання королем Польщі великого князя Литовського Казиміра — сина Ягайла (великий князь у 1440-1492 рр., король Казимір IV у 1445-1492 рр.).

У 1569 р. польським феодалам вдалося, скориставшися Ливонсь­кою війною, відокремити від Великого князівства Литовського українські землі (Волинь, Поділля, Київщину, Чернігівщину, Брацлавщину) і Підляшшя та змусити представників Великого князівства Литов­ського погодитися на підписання акту Люблинської унії. В наслідок цієї унії було утворено єдину державу — Річь Посполіту, в межах якої Велике князівство Литовське зберігало певну автономію. Воно мало свою територію (власно литовські та білоруські землі, а також смоленські землі зі змішаним білорусько-російським населенням та берестейсько-полісські землі зі змішаним білорусько-українським населенням), свої орга­ни влади і управління, фінанси, армію та законодавство. Наприкінці XVIII ст. розпочався процес унітарізації Польщі, який так і не був завершений через її розділи та входження у 1772-1795 роках території Великого князівства до складу Російської імперії.


Території, що входили до складу Великого князівства, у складі Росії, Польщі та СРСР (1796-1991)

Після входження литовсько-білоруських земель до складу Російської імперії на їх території були остаточно ліквідовані залишки автономії часів Великого князівства і на ці території було поширене загальноросійське законодавство.

За часів правління Катерини ІІ1772 року утворено Могильовську губернію, а частина білоруських земель опинилася у складі Псковської губ., 1775 року утворене Полоцьке намісництво, 1793 - Мінське, 1796 - Віленське і Слонімське намісництва. Павло І скасував попередній поділ, утворивши замість 5 намісництв 2 - Білоруське (м.Вітебськ) та Литовське (м.Вільна). Згідно реформ Олександра І 1801-1802 року з’явився новий поділ на губернії, який зберігався до 1918 року. За цим поділом на території литовсько-білоруських та українських земель, що колись входили до складу Великого князівства Литовського було утворено: Віленську (1802),Вітебську (1802), Волинську (1796,центр – м.Житомир), Гродненську (1801), Катеринославську (1802), Київську (1796), Ковенську (1842), Мінську (1796), Могилівську (1802), Подільську (1796,центр - місто Кам’янець-Подільський), Полтавську (1802), Смоленську (1776), Харківську (1835), Херсонську (1803), Чернігівську (1796), Холмську (1912).

У складі імперії під терміном «Литва» закріпилася назва території первісного заселення литовськими племенами, які обмежувалися Віленською і Ковенською губерніями.

Після розвалу Російської імперії у 1917-1918 роках, на її уламках утворилася низка нових незалежних держав, зокрема територія, що колись входила до складу Великого князівства Литовського, увійшла до складу кількох держав. Більшість автохтонних литовсько-жемайтійських земель опинилася у складі незалежної Литовської республіки (1918-1940, незалежність відновлена 1990), а на булоруських і українських землях утворилися відповідно Білоруська і Українська республіки, у яких точилася боротьба між прибічниками більшовистьської радянської влади та національно-демократичними силами.

Після перемоги радянської влади в Білорусі та Україні на їх території утворилися відповідно Білоруська та Українська радянські соціалістичні республіки, які 1922 року увійшли до складу СРСР. Невдалий похід Червоної армії на Варшаву призвів до підписання несправедливого Ризького мирного договору 1921 року, за яким західні регіони України та Білорусі опинилися у складі Польщі, яка ще 1920 року анексувала частину території Литви (т.зв.«Віленський край»). Ці території перебували у складі Польщі у 1921-1939 роках і повернулися до Литви, Білорусі та України лише з початком ІІ Світової війни.

З розпадом СРСР спочатку Литовська республіка відновила свою незалежність (1990), а згодом і Білорусь та Україна стали незалежними (1991).

Київ у складі Великого князівства Литовського (1363-1569 рр.)

Після перемоги литовських військ над татарськими при Синій Воді на Поділлі (1363 р.) Київ та Київська земля увійшли до складу Великого князівства Литовського і великий князь Ольгерд поставив на київський престол свого сина Володимира (князівство ліквідоване 1470 року). Згідно Кревської (1385), Городельської (1413) та Люблинської (1569) уній Київ та Київська земля перейшли під владу Польщі у складі земель корони.

Перехід Києва під владу Литви сприяв його відродженню. У період перебування під владою Великого князівства Литовського у період 1494-1497 роках грамотою вел.князя Олександра місту було надано самоврядування за магдебурзьким правом. У другій половині XIV сторіччя на Замковій горі будується замок - осідок литовської влади.

Київ стає центром ремісництва і торгівлі всього краю. В цей період основним осідком міського життя стає Поділ.

Джерела

  • Вікіпедія
  • http://vuzlib.net/beta3/html/1/10875/10905/
  • История Киева. В трех томах, четырех книгах. Том первый. Древний и средневековый Киев. - К.:Наукова думка, 1982


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва