Борщагівка

Історична місцевість. Розташована між залізницями Київ – Коростень, Київ – Фастів, Святошинським лісом і по обидва боки Кільцевої дороги. Згадується з 1497 (в т. ч. як Борщагівка, Борщувка та ін.). Назва – від трави борщець. Б. складалася з кількох сіл, що належали київським монастирям. Від кожного з них ці села здобули відповідну назву. Існують села Петропавлівська і Софіївська Борщагівка (за межами Києва), колишні села Братська і Михайлівська Борщагівка (вздовж вулиць Качури, Трублаїні, Дев’ятого травня), на місці села Микільська Борщагівка у 80-х рр. зведено житловий масив Південна Борщагівка (між проспектом Корольова і Кільцевою дорогою), на луках поряд з нею – житловий масив Микільська Борщагівка (19671988). На території Б. у 40 – 50-і рр. збудовано також с-ще Жовтневе (між вулицями Перемоги, Бетховена і Жмеринською; з 1965 – у межах Києва) і Перемога (вздовж вулиць В. Верховинця і Т. Строкача).

360 років тому в історичних джерелах вперше з’явився топонім Борщагівка. Борщегівка - саме так уперше записали 1644 року назву, яку згодом успадкували кілька сучасних масивів на околиці нашого міста.

Загалом під Києвом було п’ять Борщагівок: монастирські села Микільська, Михайлівська та Братська (на їхньому місці виросли сучасні житлові масиви в межах столиці), а також Петропавлівська та Софійська (входять до Києво-Святошинського району).

За часів Київської Русі на південний захід від стольного граду на березі літописної Желані розташовувалося селище Добрий Дуб. Очевидно, в середині XIII століття його знищили монгольські полчища. Татарські нашестя й спустошення Києва та околиць 1416-го і 1482-го років стерли ще й назву річки Желані, яка відтоді залишилася тільки в найменуванні сусіднього поселення. Натомість сам потічок 1497-го стає відомим уже як Борщівка, обабіч якого розкинулися бортні та орні угіддя. Одна з таких “порожніх нив” у північно-східній та східній частинах звалася Огроновщиною, бо належала якомусь Огроновичу. З історичних джерел відомо, що він не залишив по собі нащадків і, певно, загинув під час ординського погрому. Отож великий князь литовський Олександр у своїй грамоті до київського воєводи Дмитра Путятича наказав надати ті простори ченцям Микільсько-Пустинного монастиря, і саме на них (у районі сучасної вулиці Жолудєва та проспекту Корольова) потім з’явилася Микільська Борщагівка.

Трохи вище за течією річки простягалося Михайлівське поле. За переказами, його Михайлівському Золотоверхому монастиреві ще на початку ХІІ століття наділив великий князь Михайло-Святополк Ізяславич. З часом тут виростає невеличкий хутір, а згодом - Михайлівська Борщагівка. Південно-західна ділянка борщівських земель (між річкою та залізницею Київ-Фастів і аж до теперішнього міста Вишневого) здавна належала київській Воздвиженській церкві й відповідно звалася Воздвиженською. Невдовзі її було передано Братському Богоявленському монастиреві, й тому пізніше тутешнє поселення нарекли Братською Борщагівкою.

На північному заході була Хилимонівщина, що належала київським митрополитам. На цьому місці виникли два поселення, відомі як Велика й Мала Борщагівки. Їхня історія така. У середині тридцятих років ХVІІ століття п’ять згаданих сіл за річкою іменувалися однаково - Борщівками. Можна лише уявити, яких незручностей зазнавали власники цих земель. Отож 1644 року двадцятидвохрічний князь Самуїл-Кароль Корецький вирішив вирізнитися і назвав поселення Борщегівками, причому одне Великою (це теперішня Петропавлівська), друге - Малою (Софійська). Можливо, на взірець містечка Борщагівки, розташованого на кордоні нинішніх Київської та Житомирської областей, з господарями якого Корецькі дружили. Згодом ці села, як і низку тих, що входили до Білогородського маєтку Корецького, продали Максиміліану Брозовському (згідно з купчою грамотою за величезну суму - 200 тисяч злотих), котрий топонімів уже не змінював. Хоча згодом решта Бортівок поступово стали Борщагівками.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва