Богоявленський собор

Схематичне зображення Богоявленського собору з мідериту Мигури І. 1706 р.
Загальний вигляд
Східна сторона

Богоявленський собор – головна соборна церква Братського Богоявленського монастиря. Розташовувався у 1690-1935 рр. у центрі великого монастирського подвір’я. Являв собою велику тринавну шестистовпну будівлю з п’ятибанним завершенням та західним притвором.

Перша дерев’яна церква на честь Богоявлення була збудована коштом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного у 1620 р. Архітектором був козацький майстер Петро Жицький. За описом Павла Алепського 1653 року, церква мала п’ять бань зі скляними вікнами й була оточена галереями. Крім головного, храм мав бічний вівтар, присвячений Благовіщенню Богородиці. Дерев’яна церква горіла двічі: у 1658 та 1665 роках. Після 1673 р. споруджено останній дерев’яний храм, який було розібрано у 1690 р. У 1693 на місці старої дерев’яної церкви коштом гетьмана Івана Мазепи зведено новий кам’яний Богоявленський собор. Архітектором собору був Йосип Старцев. Споруда була подібна до Микільського собору, відрізняючись трохи приземленими пропорціями. На відміну від Микільського, фасади Богоявленського собору були розчленовані не напівколонками, а пласкими лопатками. Не тільки західний, але й бічні фасади завершувалися рядом фронтонів. З південної сторони собор мав приділ в ім’я святого Іоанна Предтечі. На головному (західному) фасаді був розміщений герб фундатора – гетьмана Мазепи, знищений після 1709 р.

У 1730-х рр. з заходу додано притвор, також рясно оздоблений ліпленням. Пізніше на хорах влаштовано два приділи – святителя Димитрія Ростовського та святих Володимира й Ольги. Первісний бароковий іконостас згорів під час пожежі 1811 року. У 1825 р. його замінив ампірний п’ятиярусний іконостас, створений за кресленнями Андрія Меленського. Інтер’єри собору розписали київський художник І. Квятковський (іконостас) та італійський майстер Дж. Б. Скотті (стінопис). У 1853 р. бані собору були визолочені, а у 1862 р. поновлено іконостас.

Серед історичних культових реліквій собору були: кипарисовий хрест у срібній оправі, яким Єрусалимський Патріарх Феофан благословив у 1620 р. братство та братську школу; срібний з позолотою хрест, який 1622 року пожертвував храму Петро Сагайдачний; срібний вівтарний хрест – дар митрополита Петра Могили; срібна чаша – дар ігумені Магдалини, матері гетьмана Івана Мазепи. Найбільшою святинею собору вважалася велика ікона Братської (Вишгородської) Богоматері. За легендою, під час козацько-татарського нападу 1662 р., нападники розібрали дерев’яну вишгородську церкву, щоб зробити плоти для переправи. Один татарин використав для цього ікону Богородиці, але течія принесла його до Києва й прибила до берега просто навпроти Братського монастиря.

У церкві був похований гетьман Петра Сагайдачного, поруч з храмом була могила вченого і мандрівника Василя Григоровича-Барського. Могилу Сагайдачного згодом з-за вівтаря перенесли під південну стіну собору.

У 1935 році собор було розібрано, а поховання знищено.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва