Бердяєв Микола Олександрович

Народився у 1874 р. в Києві. Походив з дворянської родини. Навчався у Володимирському кадетському корпусі та у Київському університеті ім.Св.Володимира, але навчання не завершив, оскільки був відрахований і заарештований 1898 року за участь у революційному студентському русі.

У 1900 р. вийшла його перша книга: «Субъективизм и индивидуализм в общественной философии». Згодом М.Бердяєв надрукував цілу низку статей у журналах, які 1907 р. вийшли книгою під загальною назвою: «Sub specie aeternitatis». Інша збірка статей М.Бердяєва вийшла у тому ж 1907 р. під назвою: «Новое религиозное сознание и общественность». У 1911 р. ним видана «Философия свободы». З статей, що не увійшли до цих видань, цікава стаття М.Бердяєва у сбірці «Вехи». М.Бердяєв брав участь у редагуванні журналів «Новый Путь» і «Вопросы Жизни» (1904-1905), виступав у релігійно-філософському товаристві в Петербурзі.

У 1922 р. був висланий з СРСР. У 1922-1925 роках жив у Німеччині, з 1925 - у Франції, видавав релігійно-філософський журнал «Путь» (Париж, 1925-1940). Помер 1948 року у Парижі.

За стислий час М.Бердяєв пройшов еволюцію, характерну для цілої групи літераторів і філософів нової доби. Маючи філософську освіту, він намагається розв’язати кричущі соціальні питання на ґрунті критичної філософії, що підкорялася його мінливим поглядам. Він розпочав з критики поглядів Михайловского, з точки зору «історичного матеріалізму» і філософського критицизму, які він вважав за можливе примирити. У наступних статтях М.Бердяєв відводить марксизму місцу все більш вузьке. Спочатку він визнає за історичним матеріалізмом значення суто історичної теорії. Згодом М.Бердяєв все більше піддається впливу філософського і суспільного ідеалізму, розуміючи останнє слово у тому широкому значенні, у якому воно протиставляється матеріалізму і у якому під нього підійдуть і Кант, і Ніцше, і Толстой, і Володимир Соловйов. В більш пізній час проповідь релігійного розуміння життя займає в М.Бердяєва перше місце. Протягом всієї цієї еволюції Бердяєв не покидає ґрунту Кантової філософії.

Філософські статті М.Бердяєва не є а ні науковим дослідженням, а ні живою публіцистикою, цікавою для сучасників. Для останньої вони занадто громіздкі і потребують ґрунтовної філософської підготовки, а для перших, навпаки, припускаються занадто багато довільних і недоведених положен. В останні роки у світогляді М.Бердяєва більш за все проявляється вплив В.Соловйова. Марксизм, як державність, що обожнюється, відкидається остаточно, проповідується теократія, яка повинна замінити «зле начало» державності, але не повинна бути й «відстороненою» «антидержавністю». Віт марксизму він перейшов до філософії особистості і свободи у дусі релігійного екзистенціалізму і персоналізму. Свобода, дух, особистість, творчість протиставляються М.Бердяєвим необхідності, світу об’єктів, у якому царює зло, страждання, рабство. Сутність історії, за Бердяєвим, містично досліджується у світі вільного духу, за межами історичного часу.

Основні твори (переведені на багато мов): «Смысл творчества» (1916), «Миросозерцание Достоевского» (1923), «Философия свободного духа» (тома 1-2, 1927 - 28), «Русская идея» (1946), «Самопознание» (1949).



Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва