Архипенко Олександр Порфирович

(30(18).05.1887, м.Київ — 25.02.1964, м.Нью-Йорк) — український скульптор, живописець, графік.

Народився в м.Києві у сім’ї інженера, викладача Київського університету.

З 1902 навчався у Київському художньому училищі, з якого був виключений 1905 за участь у студентських виступах, пов’язаних з поч. революції 1905—1907. 1906—08 продовжував освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. Від 1908 працював у Парижі (1910 заснував тут власну школу), 1921—1923 — Берліні, а 1923 переїхав до США.

Приїхавши до Парижу (1908), оселяється у колонії художників «La Ruche», де знайомиться з А.Модільяні та А.Годьє-Бжеско. Після заснування у Парижі власної школи, здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт по Італії, Швеції, Франції, Німечині, Чехословаччині. На початку 1920-х рр. заснував у Берліні свою школу.

Після переїзду до США, відкрив школу пластики у Нью-Йорку, викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в м.Канзас-Сіті.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — т.зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм – «архипентуру».

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у т.ч. архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори О.Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність - основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками - Г.Аполлінером, П.Пікассо, Ф.Леже, М.Дюшаном, Р. и С.Делоне, А.Родченко, П.Ковжуном, послідовниками і дослідниками.


Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т.Шевченка, 1923, 1933; І.Франка, 1925; диригентів В.Менгельберга, 1925; В.Фуртвенглера, 1927).

У 1920—1930-х рр. брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам’ятниками Т.Шевченку, І.Франку, кн. Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок. Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові.

Помер і похований у м.Нью-Йорк (США).

В пам’ять про О.Архипенка в Києві встановлено пам’ятний знак у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул.Пушкінська, 42, біля пл.Л.Толстого).


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва