Єфремов Сергій Олександрович

Академік, віце-президент ВУАН, політичний діяч, ідеолог і теоретик національного руху, публіцист, літературний критик та історик літератури.

Народився 1876 року у сім’ї священика. Закінчив Київський університет, з середини 90-х років займався літературною діяльністю.

У березні 1917 р. увійшов до складу Української Центральної Ради, в квітні 1917 р. на Українському Національному Конгресі був обраний заступником голови Української Центральної Ради. Після створення 15(28).06.1917 р. першого українського уряду — Генерального Секретаріату — займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 р. очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів.

У радянські часи — на науковій роботі, був обраний академіком (1919), а згодом віце-президентом (1922-1929) ВУАН. У цей час проводив велику наукову та науково-організаційну роботу, очолював ряд наукових товариств і комісій, зокрема, Комісію для видання пам’яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при ВУАН.

Автор монографічних нарисів про видатних українських письменників: «Марко Вовчок» (1907), «Тарас Шевченко» (1914), «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»), «Михайло Коцюбинський» (1922), «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий»(1924), «Панас Мирний» (1928) та інші.

Однією з найвизначніших праць Сергія Єфремова залишається видання «Щоденника» і «Листування» Тараса Шевченка (1927-28).

Його історико-літературні погляди найповніше представлені в фундаментальній двотомній праці «Історія українського письменства» (1911).

2 липня 1929 заарештований і в березні 1930 засуджений у справі «Спілки визволення України» (як нібито один з її керівників) до 10 років тюремного ув’язнення. Помер у одному з таборів ГУЛАГу в 1939 р.


Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва