Єврейський базар

Мальовниче видовище являв собою базар, що просторо розкинувся на перехресті кількох магістралей, недалеко від вокзалу, звався в путівниках Галицьким, а в просторіччі був відомий як Єврейський. Великі магазини переплуталися тут з безліччю ларків, прилавків на відкритому повітрі, а то й просто з крамом на землі. Довга низка селянських возів була важливою ланкою в базарній метушні. Між возами і ларками сновигали різноманітні шахраї та злодії, - вони "працювали" так чисто, що потерпілі не завжди відразу виявляли пропажу.

Єврейський базар, фото 30-х років

Неодмінною приналежністю цього жвавого місця були "обжорні ряди". Вариво готувалося на місці або приставлялося з дому досвідченими перекупками-куховарками. Про смак їжі ніхто не питав, справу вирішувала ціна. Споживачів завжди вистачало з надлишком. Тут зустрічались жебраки в найнеймовірнішому лахмітті, напівжебраки, які нудили світом без роботи і "без певного містожительства". П'янички різної вдачі, мешканці горьковського "дна" були тут першими людьми. Перед ними догідливе викладали, свої скарби кухонні майстерниці. В більшості своїй ці дами нагадували жінок, яких народна фантазія примушувала літати у вільний від роботи час на мітлі - в напрямку місяця й зірок. "Обжерний ряд" функціонував дуже пізно. Після довгого робочого дня сюди приходили одинаки - пролетарі, позбавлені домашнього затишку і харчування. Тут вони зразу обідали й вечеряли. Деяким така закуска обходилась дещо дорожче: вони харчувалися "до получки", в борг, зате потім повертали з процентами.

Обслуговував Єврейський базар будь-яку клієнтуру. Враховувались і культурні запити мас. Було кілька прилавків з книжками й брошурами. Найбільш ходовим товаром були чергові щотижневі випуски пригод "знаменитих сищиків". Нат Пінкертон, Нік Картер, Шерлок Холмс - ось найбільш популярні владарі читацьких душ, пов'язаних з Єврейським базаром. Нові книжечки надходили звичайно до газетярів у неділю, а вже в понеділок, вівторок продавалися букіністам на базарі. Тут же за зниженою ціною (замість п'яти копійок за три) йшли до нових покупців. Серед них почесне місце займали школярі. Вони жертвували кровні копійки, одержані від батьків на сніданок і зошити, на придбання захоплюючих описів пригод улюблених героїв. Сищицька епідемія розвивалася у загрозливих розмірах. З'являлися нові видавці, нові герої. Деякі книги, розміром схожі на тонкий ілюстрований журнал, друкувалися в Києві, в маленькій друкарні, що містилась на Столипінській вулиці, недалеко від Єврейського базару. Торгівля детективними опусами значно підупала після того, як була надрукована талановита стаття К. І. Чуковського "Нат Пінкертон і російська література". По багатьох школах вчителі, користуючись цією роботою відомого критика, пояснювали школярам усю нікчемність сищицьких пригод, вигаданих, щоб понабивати кишені хитрих, пожадливих видавців та ремісників-авторів.


Жодного дня не було, щоб торгівля обходилась без скандалів. Типовими були добре відомі, стандартні сцени, тим не менш завжди нові та цікаві. Підходять, приміром, три приятелі до продаві ця битої птиці, якогось дядька з Борисполя чи Василькова. Продукція лежить у двох мішках. Один розкритий напоказ, другий, зав'язаний, стоїть поруч. Один приятель, покупець, починає торгуватися, ще один заводить з ним суперечку із-за ціни. Продавець бере найенергійнішу участь в обговоренні питання. Чутно голос одного "Ну, що ж, купляй". Третій приятель стоїть збоку, він сприймає ці слова як команду й обережно підхоплює зав'язаний мішок. Коли дядько здіймає галас, зустрічає лише співчуваючий регіт, та не просто якийсь собі сміх, а довге іржання, під час якого інші два-три приятелі не дрімають, і бачиш-раптом сміхун міниться в обличчі, і радісна посмішка згасає, губи судорожне кривляться, бо самого обікрали. Городові, звичайно, в такі "дрібниці" не плутались і лише настирливих (потерпілих вчили: - Не лови гав, халяво!-або щось подібне до цього.

Скрізь, по всіх кутках базару, можна було бачити людей, що продавали й купували носильні речі і взуття будь-якого вигляду і якості. Не хотілося вірити, що можуть бути покупці такого краму, як діряві калоші чи пантофлі без підборів. Але це були ходові речі і знаходили свого бідолаху, викинутого за двері нормального існування, змушеного задовольнятися речами, схожими з його власним буттям.

Окремий сорт комерсантів складали продавці годинників. Свою продукцію вони вміли піднести солідно, байдужим поважним виглядом доводячи, що тут, мовляв, міркувати ні до чого,- товар в наявності, реклами не потребує. Добра половина годинників відзначалася чудовою властивістю: вони дуже добре йшли в руках продавців; потрапляли до покупця і теж перебували в такому стані одну-дві години, поки задоволений власник був уже далеко від базару. Потім годинник чудодійно зупинявся. А коли потерпілий ніс його до часового майстра, то чув відразу запитання: -Ви його на товкучці купили? Зрозуміло.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва