Шевченка Т. Г. будинок-музей
Літературно-меморіальний будинок - музей Тараса Шевченка в Києві знаходиться у будинку, збудованому близько 1835 року колезьким секретарем І.І.Житницьким у місцевості Козине болото, поблизу нинішнього Майдану Незалежності.
У 1846 році в двох кімнатах цього будинку поселяється Т.Г.Шевченко. І.І.Житницький був зятем брата художника-самоука Степана Превлоцького (одного з перших художників-наставників поета) та товарищем ще одного художника - І.Сошенка. Напевно, шляхи Житницького й Превлоцького перетнулися у Корсуні у 1840-1843 рр. ( в ці роки І. Житницький служив у економічному правлінні князя Лопухіна, в кінці грудня 1843 р. він знову в Києві - на посаді помічника окружного начальника в палаті державних маєтностей).
За відомостей М.Чалого ( біографа Т.Шевченка) Олександр Превлоцький - брат ольшанського художника Степана - на початку 1830-х років жив у селі Матусові поблизу містечка Шполи, і у нього в цей час мав притулок І.Сошенко.
У кінці листопада 1831 року, по дорозі до Петербурга, Іван Сошенко зупинився у Житницького на Козиному болоті. Звідси 1 грудння 1831 року Сошенко поіхав у Петербург з рекомендаційним листом Житницького до його знайомих,які допомогли приїжджому українському юнакові влаштуватися в столиці і поступити до Академії мистецтв.
Одже, не випадково Тарас Григорович оселився в домі на Козиному болоті 1846 року. Для нього власник будинку був не просто господарем квартири, а добрим знайомим його щирого друга Івана Сошенко і родичем одного з його перших Превлоцького.
До 1847 року доля посміхалася Тарасові Григоровичу. Молодий, сповнений життєвих сил і оптимістичних сподівань, відомий в країні як автор «Кобзаря», він багато працює, набуває майстерності, проводить час у колі добрих друзів, і не усвідомлює, що чекає його попереду. А попереду - арешт 5 квітня 1847 року і 10 важких років заслання.
Але в його серці Київ назавжди залишив приємні спогади.
В часи важких випробувань він був для поета розрадою й втіхою. Скільки своїх прекрасних поезій художніх творів він присвячує «золотоглавому, садами повитому Києву».
Але ж повернімося до історії будинку.
Це характерна дерев’яна споруда І половини XIX століття, яка збудована по «типовому» проекту, призначеному для глухих вулиць і провулків.
Невеликий одноповерховий будинок з мезоніном був збудований із соснових колод довжною 8 і шириною 4 сажні ( 1 сажень - 2,1336 м).
Крім сіней , у ньому було шість кімнат. Стояв він на цегляному напівпідвалі, в якому було 4 кімнати, кухня і пральня, покритий був дранню, нашитою в чотири яруси. Обгороджена дощаним парканом садиба з невеликим садом займала ділянку довжиною 13,5 і шириною 10 сажнів. Білостінний фасад виходив на вулицю трьома вікнами з налисниками і віконницями. Типовий будинок незначного чиновника.
З часом будинок і садиба зазнавали змін. Так, на 1876 р. вона зросла до 325 квадратових саженів. Поступово змінювалося також оформлення фасадів і розплануванні приміщень будинку.
Після смерті І.І.Житницького у 1889 р. майно перейшло до трьох дочок і сину, який сплативши сестрам належне, залишив будиночок за собою.
У 1900 р. половину садиби продано інженеру Тельтіну. Через шість років весь будинок перейшов до С.Петерсон, яка володіла ним до І917 р. Після І917 р. будинок став власністю держави і до 1925 р. використовувався як звичайне житло.
В І923-1924 рр. професор Василь Кричевський дав своїм студентам з Архітектурного інституту практичне завдання - обмірювати давні міщанські будинки м.Києва. Під час обмірювання буд.8 на Хрещатицькому завулку мешканці розповіли про чутки, що тут жив Шевченком (у 1894 р. Козиноболотська вулиця була перейменована на Хрещатицький завулок, а з 1954 р. має назву провулок Шевченка). Кричевський перевірив ці відомості й з’ясував, що, дійсно, Т.Шевченко жив в ньому в 1846 р. Допомагав Кричевському його учень Ф.Титаренко.
Порівнявши фотографію І860-х рр., зняту професором Чугаєвичем, на якій зображено будинок Житницького, з будинком І920-х років, В.Кричевський зробив висновки, що будинок мав трохи інший вигляд. Не дивлячись на деякі зміни, будинок зберіг всі риси міщанського оригінального будівництва початку XIX ст.
Б.Г.Кричевський також зазначив,що в будинку видно сліди переробки і в парадному вході, і в кімнатах. Будинок в дуже поганому стані, особливо з двору. Пооблуплювався тинк, викривились хідники, виймані вікна у верхньому вестибюлі. Дворова лінія фасада руйнується, вода загрожує зруйнувати фундамент..
Отаке обстеження будинку зробив В.Кричевський та наголосив, “щоб на нього звернули увагу, кому слід. «Треба довести його до ладу і зафіксувати, що в будинку жив Шевченко, і варто було б улаштувати будинок Шевченка на «Козиному болоті» з хатою-читальнею, музеєм і т.п.».
12 серпня 1925 р. Київський Окрвиконком дає розпорядження в комгосп: «Дом, в котором жил Шевченко, совершенно освободить от жильцов, произвести необходимый ремонт и передать в распоряжение Академии наук».
22 лютого 1927 р. питання про реставрацію будинка слухалося на Президії Окрвиконкому. Було прийнято ухвалу: «Доручити Окркомгоспові реставрацію будинка 8-а на Хрещатицькому завулкові, де жив Шевченко, за рахунок кошторису на 1926-27 рр.” На реставрацію напівзруйнованого будинку Київський Окружний Виконавчий Комітет та Міська Рада виділили великі на той час кошти - 18000 крб.
В.Г.Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво всім оформленням будинку- музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й садка. Покладене на нього завдання виконано на високому для того часу науковому рівні. Все внутрішнє упорядкування кімнат і меблі були спроектовані так, щоб вони відповідали часам Шевченка і відтворювали дух тієї епохи.
Роботою щодо збирання матеріалів, розподілом їх по відділах керував дійсний член Інституту Т.Шевченка В.Міяковський.
Не можна не згадати тут і тих, хто приклав багато сил і праці у створенні музею. Це - архітектор К.В.Мощенко, завідувач Музею діячів Є.Я.Рудинська, академіки: С.О.Єфремов, О.П.Новицький, професори: А.І.Степович, П.П.Филипович, В.Базилевич, а також Ф.С.Красицький.
10 листопада 1928 року було урочисто відкрито музей для відвідувачів.
Протягом 1928-1941 рр. Музей поповнився оригінальними роботами радянських художників ( ілюстрація до творів Т.Шевченка, малюнки до біографії тощо),експозиція час від часу змінювалась.
Експозиція післявоєнна була бідною і недосконалою, але навіть такою вона справляла на перших відвідувачів ( переважно бійців і офіцерів Радянської Армії) відрадне враження.
Все ж недосконалість експозиції вимагала праці над подальшим поповненням музею.
І969-1973 рр. За 40 років існування музею він потребував значного ремонту оновлення експозиції. За багато десятиліть будинок, як і його подвір’я, зазнав стільки всіляких змін, що фактично від споруди шевченківських часів лишився лише її зруб, який, на жаль, практично загубив свою конструктивну міцність. У зв’зку з цим комісія Держбуду УРСР вирішила цілком поновити усі конструктивні елементи будинку. Після цього було схвалено єдино вірний принцип реставрації, основою якого стала історична правдивість. Це означало зробити все так, як було за часів проживання в будинку І. Житницького Тараса Шевченка.
То було складне завдання. Проте трирічна творча співпраця державних і громадських організацій завершилася успішно. Проект реставрації зроблено під керівництвом Р.П.Бикової. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури створило тоді постійно діючу науково-консультативну комісію, очолену О.Силіним. До неї було залучено близько 80 відомих вчених і фахівців. Окремої уваги заслуговує допомога Спілки письменників України, зокрема шевченкознавців, та тогочасної зав. Меморіалом М.М.Гайдучок.
Реставрації передували всебічні наукові дослідження, натурні й археографічні. Були опрацьовані документи Будівельної комісії 1830-х років магістрату, губернаторства тощо.
Реставраційна комісія дійшла висновку, що за період існування пам’ятник зазнав перебудов і доповненнь, а саме:
- змінені повністю конструкції даху й покрівлі в період проведення реставрації 1927 року; реставрацію даху було зроблено так, щоб відтворити попередню форму, але значно меншої висоти, ніж попередньо;
- зроблено два зовншніх виходи з підвалу;
- двічі мінялася тесова покрівля на залізну у 1886 та 1949 роках;
- в окремих приміщеннях зроблено нові перегородки;
- добудовано два приміщення входу в підвал до північно-західного фасаду;
- до західної частини фасаду в 1947 року добудовано тамбур, вхід до якого був через двері головного фасаду;
- планування першого поверху в основному збереглося , за винятком 2-х нових стін, зроблених у 1927 р. і декількох прорублених прорізів;
-на обмірних кресленнях 1925-27 рр. показано печі в підвалі.
В період обміру 1970 року печі в підвалі не було, в зв’язку з проведенням у будинку центрального опалення у 1959 році.
Будинок до 1860 року існував без переробок. Всі вищезазначені доповнення виконувалися після 1860 року.
Нинішня експозиція розроблялася на початку 1990-х років і не так заідеалізована, як попередні, що створювалися в часи тоталітарного режиму.
Експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Т.Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року
Науковці на чолі з завідувачкою музею О.Шевченко доклали багато зусиль над створенням оригінальної, неповторної, цікавої експозиції, яка відповідає всім вимогам літературно-меморіального будинку-музею:
По-перше, він не копіює інші шевченківські музеї, а розкриває тему київського періоду життя Т.Шевченка;
по-друге, змінився маршрут екскурсії ( по сонцю), а не навпаки, як було колись). Тепер у хронологічній послідовності відвідувач проходить кімнатами, де не порушується тематичний зв’язок між ними;
по-третє – колишня кімната вшанування пам’яті, в якій було представлено на всю стіну стелаж з книжками, втратила свою актуальність. Тепер вона логічно завершує екскурсію про останній приїзд Т. Шевченка до Києва у 1859 році. В кімнаті представлено оригінали Т.Шевченка, серед них : малярське й гравірувальне приладдя, „Кобзар” 1860 року з дарчим надписом поета, полотняний костюм та сорочка, подарована Тарасові сестрою Яриною.
І дійсно, час, коли прожив поет на Козинці, глибоко ввійшов у життя Шевченка. Тому й зрозуміла пошана народу до цієї незвичайної садиби, що зберіглася немов релікт минулих часів.
Давно вже нема його „ровесників”, а він єдиний стоїть в оточенні своїх багатоповерхових сусідів і стояти йому віки пам’ятником вагомої частки нашої історії та літератури.
Щороку музей відвідує близько 10 тисяч людей. Його сприятлива аура дозволяє відволікатися від сірого будення й поринути у світ творчого натхнення і спокою.
Не обминайте цей казковий куточок в самому центрі Києва, ім’я якому – Будинок-музей Тараса Шевченка.
Нінель Колоскова
http://museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&file=print&id=2344
