Тичина Павло Григорович
(1891 — 1967) — укр. поет, держ. і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1929), Герой Соціалістичної Праці (1967). Держ. премія СРСР (1941), Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1962). У Києві працював у газеті «Рада», 1913 — 14 — в редакції журналу «Світло», 1916 — 17 — помічником хормейстера в Театрі М. К. Садовського, 1913 — 17 навчався в Комерц. інституті (тепер будинок пед. університету на бульварі Т. Шевченка № 11). У 1936 — 39 — директор інституту укр. літ-ри, 1943 — 48 — нар. комісар (з 1946 міністр) освіти УРСР. Ряд творів присвятив Києву, в т. ч. вірш «Київ» (194 — 3), поет. цикл «Вулиця Кузнечка» (тепер Горького), на якій до 1923 жив у буд. № 107. У 1934 — 41 мешкав на вул. Леніна (тепер Б. Хмельницького) № 68, 1944 — 67 — на вул. Рєпіна (тепер Терещенківська) № 5. У цій квартирі поета влаштовано літ.-мемор. музей П. Г. Тичини, а на фасаді будинку встановлено мемор. дошку. Помер у Києві, похований на Байковому кл. 1968 року у Києві на його честь названо вулицю.
