Староакадемічний корпус

Версія від 23:47, 18 травня 2011; DEMO (обговорення | внесок)
(різн.) ← Старіша версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Конґреґаційна церква
Вид з боку Контрактової площі
Вигляд в ХІХ ст.
Вигляд в ХІХ ст.

Староакадемічний корпус (Мазепинський корпус) – головний навчальний корпус Києво-Могилянської академії в XVIII-XIX ст. Збудований у першій половині XVIII ст. Розташований на вул. Г. Сковороди, 2. Займає північну частину подвір’я Братського монастиря на розі Контрактової площі й вулиці Г. Сковороди. Головний (південний) фасад звернено у бік подвір’я. Будівництво цегляного одноповерхового корпусу у стилі бароко, замість згаданого П. Алеппським дерев’яного будинку, здійснено 1703-1704 коштом гетьмана І. Мазепи за проектом невідомого майстра (ймовірно, архітектора Йосипа Старцева). У 1732-1740 архітектор Й.-Ґ. Шедель надбудовує другий поверх із конґреґаційною залою та Благовіщенською церквою. Судячи з гравюри у книзі “Іфіка Ієрополітика” (1760) та наукового проекту реконструкції (1960-і рр.; архітектори Є. Горбенко, Ю. Нельговський), унікальна громадська споруда мала з боку подвір’я відкриті двоярусні галереї, характерні для стилю бароко віконні лиштви, дах із заломом та люкарнами, двоярусну баню з маківкою, увінчаною високим ліхтариком.

У подальшому будинок зазнав змін, у 1765-1766 рр. майстром Неділкою ґонтовий дах замінено на бляшаний. У 1790 р. майстри Ф. Ігнатенко та А. Васильєв відновили пошкоджену від бурі баню. Під час пожежі 1811 р. згоріли всі дерев’яні конструкції. У 1824 р. архітектором А. Меленським та підрядчиком А. Сєриковим здійснено відбудову з наданням даху та церковній бані форм, притаманних стилю класицизму, аркади нижнього ярусу укріплено додатковими центральними пілонами. У 1863-1864 рр. за проектом архітектора П. Спарро арки галерей було закладено, внаслідок чого утворилося два коридори. На ґанку між філософським класом і конґреґаційною залою пробито перекриття і побудовано центральні сходи на другий поверх, старі сходи демонтовано. Ґанок, першого поверху перетворено на вестибуль. У 70-80-х рр. XIX ст. проведено додаткові роботи з перебудови споруди з метою пристосування ї під бібліотеку і музей. У 1896 р. стіни укріплено металевими стяжками. У 1910-і рр. здійснено ремонт під керівництвом архітеткора П. Альошина. У 1948 р. відновлено баню, пошкоджену в 1944 р. снарядом (архітектор Н. Озерова). У 1950-х рр. (архітеткор Р. Бикова), 1967-1970 рр., 1972 р. проведено ремонтно-реставраційні роботи, в ході яких частково відновлено західний та північний фасади будівлі, реставровано стелю, ліплення стін, конґреґаційну залу, благоустроєно територію. 1992 р. здійснено дослідження стінопису.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний корпус з асиметричною об’ємно-планувальною структурою, зумовленою функціональним призначенням приміщень. Нижній склепінчастий поверх з товстими стінами (1,3 м) складається з трьох частин, кожна з яких мала по дві класні кімнати, розділені вузькими сіньми. Тут містилися класи нижніх та середніх ступенів навчання: з заходу – інфіми та фари, у центрі – граматики та синтаксими, зі сходу – поетики та риторики. Зв’язок між окремими частинами здійснювався через відкриту галерею (з 1864 р. – однобічний коридор). Верхній поверх для вищих класів навчання скомпоновано з різних за висотою приміщень. У східному та західному його торцях відповідно розташовані понижені об’єми Благовіщенської конґреґаційної церкви та філософського класу (з вікнами на площу); у центрі – підвищені двосвітні об’єми з вікнами в два яруси великої шестивіконної зали для диспутів та зборів (конґреґацій), театральних вистав і класу богослов’я з сіньми, які прилягають до Благовіщенської церкви. Анфілада приміщень з плоскими перекриттями мала виходи на галерею, у торцях якої містилися сходи, що вели на перший поверх. Розрахований на круговий огляд, будинок має різні фасади. Вуличні характеризуються чітким поярусним членуванням. Масивний нижній поверх, з рідко розставленими віконними прорізами, має широкі лопатки в місцях прилягання поперечних стін. Верхній, розділений на поля спареними пілястрами, що підтримують розвинуті карнизні тяги, пожвавлюється ліпними бароковими лиштвами вікон, які складаються з поличок, волют, “вушок”, елементів рослинного орнаменту. Незважаючи на перебудови, на парадному дворовому фасаді чітко простежується первісна дев’ятипрогінна приземкувата аркада стрілчастих абрисів на рівні першого поверху, різновисока аркова галерея зі спареними колонами спрощеного тосканського ордера – на другому. Вписана у прямокутний план Благовіщенська церква вирізняється характерним для українського бароко верхом, що являє собою восьмерик на четверику, увінчаний банею з перехватом та ліхтариком. Прикрашені ліпленням площини четверика та восьмерика членуються пілястрами. Первісне оздоблення інтер’єрів, у т. ч. конґреґаційної зали, не збереглося. Стіни та баня церкви мали розписи. Вівтарну стіну прикрашало зібрання ікон, подароване академії доброчинцем. Стіни конґреґаційної зали оздоблювали картини західноєвропейського живопису на міфологічну тематику, скульптурні погруддя античних філософів, портрети видатних діячів академії – П. Могили, Ф. Прокоповича, Р. Заборовського, С. Яворського. Частково зберігся олійний розпис другої пол. XIX ст. конґреґаційної зали. Кілька композицій залишилося на південній і північній стінах та в бані церкви. Найбільша багатофігурна композиція “Нагірна проповідь” розташована на південній стіні. На ній зображено Ісуса Христа який сидить на горі у колі учнів, з кожного боку по шість апостолів. Унизу напис. Колористичне вирішення стримане на світло-сірому тлі гірського кам’янистого пейзажу зображено постаті Ісуса Христа та його учнів, одягнених переважно у блідо-рожеве та блакитне вбрання.

В ході реставраційних робіт 1995 р. на композиції “Нагірна проповідь” частково розкрито первісний олійний живопис 1824 р. – пейзаж та кілька фігур апостолів. Колорит світло-вохристий. У верхній її частині відкрито фрагмент тиньку 1740 р. (із темперною композицією “Хрест-Голгофа” і криптограмою), що поновлювався у 20-х рр. XIX ст.

За результатами зондажного розкриття фахівці дійшли висновку, що живопис 1824 р. досить високої мистецької якості (порівняно з наступними поновленнями) зберігся на 50-60 % і може бути повністю розкритий пошарово від двох подальших записів. Після зняття набілів та нашарувань пізніших олійних розписів з поверхні склепіння та стін нави. арок та передвівтарної частини храму відкрито кілька зображень. На вівтарній арці – два ангели з ріпідами. На південній та північній стінах перед вівтарем – постаті Антонія та Феодосія Печерських. Усі зображення на повний зріст, обрамлені орнаментальними рамами. У центрі склепіння – композиція “Знамення” із зображенням напівпостаті Богоматері з немовлям в оточенні ангелів серед хмар. На західній стіні над дверима – фрагменти розпису на тему “Скрижалі Мойсея”. Стінопису притаманний тонкий малюнок і стриманий колорит. У зеніті бані – Бог-Саваоф у темно-зеленому вбранні, який сидить в оточенні двох кіл херувимів та серафимів на блакитному тлі неба (поновлено в кін. 1960-х рр.). Нижче у підбаннику, зображення стилізованих архітектурних деталей: колон з корінфськими капітелями, їхні сірі вертикалі підкреслює на блакитному тлі горизонталь меандрового орнаменту (розпис першої пол. XIX ст.). На парусах у медальйонах поясні сидячі постаті євангелістів з традиційними символами на тлі пейзажів. На південно-східному парусі – євангеліст Марк з левом, на північно-східному – євангеліст Матфій з ангелом, на північно-західному – Лука з биком та на південно-західному парусі – Іоанн з орлом. Апостолів Марка, Матфія та Луку зображено у вигляді сивоголових старців.

В окремих приміщеннях та на сходах будинку вціліло майстерне ліплення XIX ст. Збереглися також книжкові шафи та меблі бібліотеки духовної академії. Пам’ятка є найстарішим спеціально спроектованим будинком навчального закладу в землях Східної України та Росії, видатним архітектурним витвором у стилі українського бароко. Художній образ академічного корпусу мав значний вплив на архітектуру аналогічних споруд в Україні.

З поч. XVIII ст. у будинку містилася Києво-Могилянська академія. У 1817 р. Київську академію було закрито. В її будинку 1817-1819 рр. була духовна семінарія, впродовж 1819-1919 – Київська духовна академія. З побудовою нового академічного корпусу тут містилися: у колишньому богословському класі – фізичний кабінет, на першому поверсі – житлові кімнати викладачів, а також їдальня, кухня, пекарня та комори. У 1864 р. до будинку переведено з трапезної фундаментальну бібліотеку Київської духовної академії, яка спочатку займала весь другий поверх, крім богословського класу, де до 1869 містився фізичний кабінет. Бібліотека відігравала значну роль у науковому і навчальному процесах. Майже всі бібліотекарі були викладачами академії.

У 1923-1936 рр. в будинку на другому поверсі містився філіал ВБУ ВУАН. Перший поверх використовувався Київським комунальним відділом Наркомосвіти, який здав приміщення в оренду Київській профспілці металістів, що розмістила там свої підприємства. 1936 весь будинок остаточно перейшов до ВБУ. У 1941 р. цінні книжкові зібрання було евакуйовано до м. Уфи. Під час німецько-фашистської окупації Києва частину книжкових фондів вивезено до Німеччини. У 2-й пол. 1944 було повернуто евакуйований фонд, 1945 – книги, знайдені у Німеччині. На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки: Г. Сковороді – з чорного граніту з барельєфним портретом філософа і поета (1964; ск. І. Кавалерідзе, арх. Р. Викова); М. Ломоносову – з чорного граніту з барельєфним портретом ученого (1973; ск. І. Зноба, арх. Т. Чебикіна); Гальшці Гулевичівні – з червоного граніту з барельєфним зображенням (1992; ск. В. Луцак); П. Могилі – з бронзи з барельєфним портретом церковного, політичного і освітнього діяча України (1997; скульптори В. Сівко, М. Білик).

Нині використовується як бібліотека Hаціонального університету “Києво-Могилянська академія”.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва