Михайлівський Золотоверхий монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир був заснований 1108 року київським князем Святополком ІІ Ізяславовичем на місці існувавшого тут до цього Дмитрівського монастиря. У 1108-1113 роках у ньому був споруджений головний храм - Михайлівський Золотоверхий собор. У ХІІ ст. монастир був місцем поховання київських князів. 1240 року був сильно пошкоджений через монголо-татарську навалу.
Після руйнації монастир поступово відновлювався і набув найбільшого розквіту у XVII ст, коли він став одним з головних центрів антиуніатської боротьби і великим землевласником (йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка та інші). У цей період бугато з його ігуменів згодом стали відомими церковними діячами, а І.Борецький очолював Київську митрополію у 1620-1631 роках.
Наприкінці XVII ст. - першій половині XVIII ст. на території монастиря велося велике будівництво у стилі українського барокко: 1713 року споруджена трапезна палата з церквою Іоанна Богослова (реставрована 1979-1980 рр., арх.В.П.Шевченко), у 1716-1720 - дзвіниця (зруйнована 1935 р., відновлена 2000 року), перебудовано головний храм монастиря - Михайлівський Золотоверхий собор. У середині XVIII ст. збудована мурована огорожа фортифікаційного значення, частина її, що виходила на Володимирську гірку, збудована 1835-1836 рр. У ХІХ - початку ХХ ст. збудовані нові кам’яні братські корпуси, будинок намісника, Михайлівські готельні корпуси.
НА території монастиря поховані київські князі Святополк ІІ Ізяславович (1113), його дружина Варвара, Святополк Юрійович (1190), туровський князь Гліб Юрійович (1196), митрополити київські І.Борецький (1631) та І.Копинський (1640).
