Магдебурзьке право

Версія від 16:12, 23 вересня 2009; DEMO (обговорення | внесок)
(різн.) ← Старіша версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Магдебурзьке право – феодальне міське право (від назви німецького міста Магдебурга, якому воно було надано першому у 13 ст.), згідно з яким місто звільнялося від управління і суду феодала, затверджувалися права міських жителів – купців, міщан, ремісників в обранні й діяльності органів самоврядування, у вирішенні питань торгівлі, судочинства, опіки, спадкування, міського побуту тощо.

Самоврядування в Києві бере початок з 90-х рр. XV ст., коли місто одержало магдебурзьке право, було підтведжене спеціальним привілєєм 1497 рр. Норми магдебурзького права в Києві неодноразово уточнювалися і підтверджувалися жалуваними грамотами великих литовських князів, польських королів, російських царів та імператорів. Органом міського самоврядування був магістрат, який містився на Подолі. Магдебургзьке право фактично припинилося після запровадження 1781 року “Установлення про губернії”. За “Міським положенням” 1785 р. магістрати фактично перетворювалися на винятково судові установи, які мали становий характер. Як і в інших містах, поточними справами відтепер відали дві думи – загальна і шестигласна, котрі підпорядковувалися губернаторові. Київський магістрат втратив значення органу міського управління. 1797 р. та 1802 р. цар спеціальними грамотами знову підтвердив Києву магдебурзьке право, яке сприяло розвиткові торгівлі, ремесел, обстоювало інтереси міщан. Однак фактично управління містом здійснював губернатор. Остаточно магістратське самоврядування та інші “вольності” Києва було ліквідовано царським указом 1834 р. З цього часу управління здійснювала Міська дума.

За радянських часів за пам’ятником Хрещенню Русі утвердилася назва “Колона Магдебурзькому Праву”.

Джерела


Особисті інструменти

Матеріал з WWW Енциклопедія Києва