Ленін Володимир Ілліч

Ульянов Володимир Ілліч (22.04.1870, м.Симбирськ, нині Ульяновськ - 21.01.1924, с.Горки, Московська обл.).

Після закінчення гімназії навчався у Казанському університеті, звідки був відрахований за революційну діяльність. У 1891 р. здав екстерном іспити на юридичний факультет Петербурзького університету. З 1893 р. керував революційними гуртками, один з засновників Петербурського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». За революційну діяльність неодноразово був заарештований та відбував заслання. У 1900-1917 рр. - в еміграції в країнаї Європи. В цей же період стає фактичним керівником заснованої у 1898 році Російської соціал-демократичної робітничої партії (її більшовистського крила). У 1917 році очолює збройне повстання в Петрограді і після його перемоги очолює більшовистський уряд - Раду народних комісарів. В.Ленін був на чолі уряду та партії до своєї смерті. Останні два роки життя важко хворів і практично не брав участі в управлінні державою. Псевдонім «Ленін» В.Ульянов використовував у своїх ранніх творах одночасно з іншими псевдонімами. Проте, з часом і необхідністю ведення конспіративної роботи цей псевдонім закріпився за ним, хоч він до останнього підписувався «В.Ульянов (Ленін)».

Політичне значення діяльності В.Леніна неоднозначне. У період панування при владі комуністичної партії (РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б) і КПРС) його діяльність ідеалізувалася і певною мірою міфологізувалася. Він вважався засновником партії і нової держави (СРСР), продовжувачем ідей марксизму і творцем нової його гілки - ленінізму, тощо. З іншого боку саме з його ініціативи з’явилися репресії, концентраційні табори, чистки та інші злочини тоталітарного режиму.